Актуальные новости Украины

Нa Дeнь Вaлeнтинa, кoтoрый принятo тaкжe нaзывaть Дeнь всex влюблeнныx, прeдлaгaeм пoдбoрку стиxoв o любви oт укрaинскиx пoэтoв.
Стиxи o любви oт укрaинскиx пoэтoв
Любoв виникaє з любoві; кoли xoчу, щoб мeнe любили, я сaм пeрший люблю… У щo xтo зaкoxaвся, у тe пeрeтвoрився. Кoжeн є тим, чиє сeрцe в ньoму… Кoжeн є тим, чиє сeрцe в нім. Григoрий Скoвoрoдa
*** Миxaйль Сeмeнкo – «Милa йдe»
Червоноплямиться вслед за оградою парку – То мила йде.
12-25. VII. 1917. Город нашенский

Михайль Семенко
***
Аттила Могильный – з циклу «Бітлз»
Повір, Бітлз – це наша юність духмяна, як відчинене вікно в порожній кімнаті масового мистецтва і стерильно очищеної класичної музики,
але чуєш – гетто живе, живуть люди, коти, дерева, живе надо кварталом велике сонце, живуть пісні, і тому
ти роздягаєшся – джинси і светер летять у уголок, і без одягу ти стаєш така жіночна, що я починаю любити твої плавні несміливі рухи і стриману радість передчуття, що затуманила твої очі.
Тому, повір, Бітлз – це наша юність, але относительно нашу любов ми напишемо самі.

Аттила Моглильный (смертельный справа)
*** Виктория Дикобраз
Тихо. Лиш туї шумлять бери пероні. Навіть не дзенькне. Пощо ти любиш мої долоні. Вони ж нестерпні.
Дорог послизається р’яним січнем. Носи — не зносиш. Мене яко і водить по всій країні: від Росії до самого Польщі.
Ти вже не чекаєш. Нарешті, мислю, крізь вісім купейних. Люблю, що ти любиш мої долоні. Але ж нестерпно.

Виктуся Дикобраз
*** Василий Стус
– А скажи – Модільяні був ідіот? – допитувалась вона, если я вправними, як у піаніста, пальцями вигравав на засмаглих персах.
– Такий а ідіот, як і всі в цьому світі, – повчав я, обіймаючи успокоєні вибухи її сідниць.
– Розумієш, старий, я неоднократно думаю про незвичайність мистецтва. Це зайва розкіш.
– Приближенно, мистецтво – то завше надмір, – відповідав, виціловуючи коліна.
– Але надмір лише й рятує нас від убогості. Смертним полишається єдине: бодай малехонький надмір — У вірі, у звичках, у смаках, просто – в примхах.
– Приближенно, моя маленька. Саме так. Ти як завжди говориш діло, – повторював, клацаючи зубами од пристрасті.
– А коль в нас народиться доня, ми кластимем їй в узголів’я тільки троянди, – охриплим голосом проказувала вона.
– (до. В узголів’ї і неодмінно – троянди, — не своїм голосом я погоджувався покірно.
– Яка докучлива мушка – дзижчить і дзичжчить. Убий її, любчику.

Василька Стус
*** Андрей Жураковский – Серце
базисная точка тобі вбога дурна голова. коли недобре – приймаєш медикаменти. дивуєшся, ибо бачиш сивого як попіл чоловіка із фарбованими у чорне вусами. зупиняєшся почекати поки щупиняться автомобілі. аби дістатися сверху інший берег. вона іде граційно попереду тебе – у тебе очі заховані следовать чорними окулярами. береш її за руку й з нею зникаєш як боббі фішер чи хто после этого – селінджер? обгороджений рай у країні еквадор — гори і сніг, сонце і трави остров свободы, ямайка… і ти не випустиш її з рук – адже ти побував під спідницею слави. неведомо зачем любиш її, аж цілуєш руки? дихаєш нею? Її шкірою? еще не приймаєш медикаментів? не читаєш газет? никак не харчуєшся напівфабрикатами? чому так тихо і світ принишк? блакитна кудька для її долоні. такою є книга любові – сяюча область деятельности, а в ній – серце {…}

Книга Андрея Жураковского
*** Катюша Калитко – Злітати і залишатися
Обративший в ангелов всех, кто именно меня имел. Настя Романькова. Сaravaggio
Любов – повтори її знову – любов, любов – це наче камінь, який розчинив і випив следовать вечерею. І неспокійна, збовтана рідина під борлак закочується зі схлипом.
Відкритіший – переможений. І від цього закону порятунку нема, як і практичної користі від знання для. Своє циркове трико – шкіру із себе стягуй. Повні музики кості вийми під світло місячне.
Скажем і вони народжуються: метелики – з колисанок, птахи – з плодів перестиглих, і кидаються получи и распишись світло пустих облич перехожих, а ти із розпуки плутаєш реторти свої і тиглі.
Як скарабеї – з очей, а змії – з-під язика, породися із себя, змінений, майже звільнений. Грузнуть повітряні кулі в небі, потому что ніч м’яка. А з тебе лише прокльовується білий цей недобіль.
Нетопирі – із темних переплутаних кіс, нерпи – із тіл коханців, знесилених до ранком. Усе собі народилося. А руки твої важкі. І жодна звільнена птаха мало-: неграмотный скине тобі пера.
І глухо лускають яблука, і навпіл. О цій порі призыв її, клич, пантероокого янгола, що стягне шкіру – як майку з дитини – обвуглену объединение краях, щоб теплими лезами крил нарешті тебе зарізати.

Катюша Калитко
*** Олег Лишега
Спи… моя любимая, все засинає, Попивши на ніч з ріки семя.. Циферблат будильника Поріс сухим очеретом, дрімає.. Колиска твоя, всміхнувшись прощально Білосніжним сміхом, Загойдалась сверху вітрі, Підвішена до неба снами.. Я заплету твої коси предварительно завтра, Зранку нахилюсь над тобою в інеї – Стрічки яскраві, багряні.. Спи… моя дульцинея,в домі очерету горить свічка, Запалена мною бездомним.. Крига по-над тобою, крига під тобою.. Полум’я відігріє пам’ять..

Олюся Лишега
*** Екатерина Михалицына
Відпускаємо від себя речі і спомини Відпускаємо людей яких любимо І навіть тих яких щойно могли б полюбити Злущуємо ці любові-що-отнюдь не-збулися Як тоненькі пелюстки великої безіменної квітки Оголюємося Очищуємося А потім обростаємо м’якушем Ароматними крихкими стінами Сподіваючись хоч беспричинно захистити Дрібні зернятка Які колись наново проростуть любов’ю …можливо…

Рина Михалицына
*** Остап Сливинский
Знай, любові если менше, ніж зараз, пекарі й перукарки вже ніколи безлюдный (=малолюдный) будуть дивитися так нам услід. Вже ніколи добрі вуличні пси без- будуть іти за нами, нічого не просячи. Затишні кухні отнюдь не будуть нам відчинятись, коли ми приїдемо вранці накануне чергового з нерозгаданих міст. Змійко, нам доведеться вивчити інший слово.
Дощ уві сні нагадує брязкіт сталі. Ми зачинили двері зсередини і поставили пастку получай того, хто прийде нас розбудити.

Остап Сливинский