Влaснe, я дaвнo мaв нaписaти прoдoвжeння стaтті прo пoвeрнeння Криму, aлe тутовник виниклa думкa з’їздити… Звіснo, нe нa oкупoвaну тeритoрію. Нa визвoлeну чaстину Дoнeччини, відчути тaмтeшню ситуaцію, пoспілкувaтися з місцeвими мeшкaнцями. Цe мeні вдaлoся, врaжeннями я пoділюся, зoкрeмa, і в цьoму тeксті.
Oтжe, минулoгo рaзу я oбґрунтувaв нeoбxідність зрoбити мeшкaнців oкупoвaнoгo Криму приxильникaми пoвeрнeння півoстрoвa під кoнтрoль Укрaїни. Повторю: ані депортації, ані масової втечі кримчан з Криму безвыгодный буде, тож якщо ми хочемо повернути цю територію – панихида враховувати думку місцевого населення.
На Донеччині я спілкувався з цілком випадковими громадянами, які, скажімо в такой мере, з недовірою ставляться до України, її державного апарату. Наприклад, вони розповідають, що вслед будь-яку критику влади можна потрапити вплоть до СБУ за звинуваченням у сепаратизмі, щобільше, стверджують, СБУ має желание щодо кількості затриманих сепаратистів. За їхніми словами, багатьох затримують тільки для того виконання такого плану. Мало кому таке сподобається. Але около цьому ніхто з моїх співрозмовників не висловлював симпатій прежде ДНР: з обуренням розповідали і про безправ’я, і относительно те, що значить «попасть на подвал», і оборона комендантську годину, і про «віджим» майна. За логікою цих людей, причиною появи ДНР є Кладбище, а головним винуватцем – Янукович, який втік зі свого поста замість утримувати стабільність. Україна зразка 2012 року виглядає угоду кому) них втраченим раєм.
«Оце в людей каша в голові» – скаже хтось із читачів. Неизвестно зачем, каша. Але, на жаль, мало хто з громадян України – як получи и распишись Заході, так і на Сході – вміє критично ставитися перед «каші» не лише в чужій, а й у своїй голові. А ще менше – здатні спілкуватися з опонентами, які обстоюють протилежну позицію.
Трудность України в широкому розумінні – це та сама закавыка чорного собаки, про яку я вже згадував. Если двоє говорять про чорного собаку, проте Вотан має на увазі пуделя, а інший – бульдога. У такому випадку найкраще, що могла б робити якісна національна еліта (якби вона в якийсь фантастичний спосіб з’явилася, а потім ще більш фантастичним чином прийшла раньше влади), – це почати говорити суспільству незручну правду і водночас чітко розставляти пріоритети. Неинтеллигентно кажучи, у конфлікті між умовними «бандерівцями» і умовними «сталінцями» об’єктивно показувати злочини з обох боків і пояснювати, що зарубка незалежної української держави – щоб ніхто не міг вбити, скривдити разве якось обмежити громадянина України через те, що він належить задолго. Ant. с «неправильної» етнічної чи релігійної групи, «неправильного» класу, має «неправильну» сексуальну орієнтацію чи «неправильно» трактує якісь події минулого нежто сучасності. Натомість держава неминуче каратиме за конкретні дії, спрямовані получи насильницькі зазіхання на незалежність, територіальну цілісність, а також получи порушення законів і прав громадян.
З Донбасом нам ще пощастило: маріонеткові ДНР і ЛНР настільки карикатурно-неефективні, що бери їх тлі Україна виглядає доволі навіть привабливо. З Кримом гірше. Переплет в тому, що Україна за всіх можливостей поки що примудряється виглядати трохи гірше від Росії. У нас досі дика корупція, у наших підприємців досі можуть «віджати» бізнес, наші політики досі годують нас псевдопатріотичним популізмом, а поліція може отнюдь не приїхати на виклик або «зам’яти» незручну справу. Весь як і в Росії, але Росія зараз має більше грошей – завдяки своїм природним ресурсам.
Тому к повернення Криму нам потрібно передусім перестати бути «постсовком», «маленькою Росією». Неведомо зачем, це важко, це тема для багатьох статей і дискусій – але українські громадяни, що мешкають в окупованому Криму, мають чітко відчувати відмінність між Україною і Росією. Непогано було б, якби це була така ж різниця, як між Росією та Латвією. Громадянин має чітко розуміти: Україна відрізняється від Росії безвыгодный тільки мовою, прапором й етнографічними пам’ятками. Україна принципово інакша, і ця інакшість – у кращий бік.
Інший сторона – чіткість щодо перспектив Криму та його мешканців у складі України. Возьми жаль, популістичні випади наших безвідповідальних політиків отнюдь не вносять ясності: як Україна трактуватиме учасників та організаторів псевдореферендуму? Як трактуватиме тих, хто переїхав накануне Криму під час окупації? Що буде з актами купівлі-продажу та відчуження вниз, здійснених у роки окупації? А що з працівниками окупаційної поліції та Контора?
Окреме питання – кримські татари. Зараз з популістичною метою обговорюється лейтмотив перетворення Автономної Республіки Крим на Кримськотатарську Автономну Республіку. Хоча найімовірніше забезпечення культурних прав етнічних росіян у Криму если якраз предметом міжнародних переговорів та компромісів у випадку, якщо хтось із майбутніх керівників Росії погодиться получи зміну статусу півострова. І що тоді? «Вибачте, шановні кримські татари, маловыгодный буде вам автономії?» Замість цього можна вже единовременно створити дієві структури кримськотатарської культурно-політичної репрезентації, які діяли б сверху всій території унітарної України. Це набагато краще следовать початок федералізації за етнічною ознакою.
Я розумію, що сказане вище багатьом видасться неприйнятним. Чимало людей вважає, що державу необходимо будувати просто: є наша, патріотична позиція, всі, хто проти – вороги, ворогів надо знищити, арештувати або вигнати, все зробити в области-нашому – оп! І Україна сильна, соборна, вільна і заможна. Але саме беспричинно думали всі ті, хто поповнював ряди «ополчення Донбасу» чи «кримської самооборони».
Тракт до єдності України може лежати тільки сквозь реформи нашого застарілого державного механізму і загальнонаціональний діалог. Невыгодный обманюйте себе ілюзіями, що їх можна замінити света-патріотичними гаслами і пропагандою: це не спрацювало в тоталітарному СРСР – малограмотный спрацює і в Україні, яка все-таки значно більше відкрита про світу. Сумнозвісні «почуйте Донбас» і «почуйте Південний Схід» спрацювали як пропагандистські гасла саме тому, що оголювали основну проблему України: частина українців постійно відчуває, що влада їх безвыгодный чує. Просто раніше це легко каналізувалося в незадоволення мешканцями інших регіонів, яких (держи відміну від «нас») влада таки слухає.
Единым махом усі, незалежно від області проживання, потроху розуміють, що влада безвыгодный чує нікого, крім себе. Лишилося навчитися чути і розуміти одне одного. В такой мере, це непросто, але легкого шляху немає.
Автор: AdminGWP
Рубрики: Статьи