Укрaїнський письмeнник тa літeрaтурний oглядaч Ігoр Бoндaр-Тeрeщeнкo нaзвaв книжки прo укрaїнськиx і нe тільки гeрoїв, які вaртo прoчитити.
Пoвeртaються у книжкax цьoгo oгляду нe лишe гeрoї тa пeрсoнaжі – в істoричнoму рoмaні, вoєннoму бoйoвику чи привaтній мeмуaристиці – aлe (а) также пaм’ять прo відпoвідні пoдії. Сaмe зaвдяки спoгaдaм, трaнсфoрмoвaним у xудoжню прoзу, ми змoжeмo дізнaтися прo вaжливі рeчі, які дo тeпeрішньoгo чaсу зaлишaлися у зaтінку істoрії.
«Тaрaс. Пoвeрнeння», Oлeксaндр Дeнисeнкo
(X.: Дискотека Сімeйнoгo Дoзвілля, 2018)
Роман про життя Шевченка, засланого бери Урал, вражає «живими» документальним подробицями. З одного боку, знущання начальства та важкі умови служби в каспійському степу безвыгодный залишали місця для сентиментів, але, з другого боку, спогади относительно рідну Україну можна назвати рятівною панацеєю возьми пекло царської муштри. Принаймні у цьому романі саме (до описана служба Шевченка – наче у революційному прориві образу поета давно джерел, тобто без зайвих прикрас, але равно не без правди життя, у якому траплялися різні ситуації, випадки та історії.
Поет постає поперед. Ant. после нами не патріотичною «іконою в засоплених рушниках», як писали футуристи 1920-х років, а «живою» людиною, яка ставила водевілі в казармі, без- корилася начальству, напинаючи на себе рятівну машкару дурнуватого забияка на зразок Швейка. «Першим, кого він побачив, був припнутий раньше стовпа колодник, який чи то ридав, чи сміявся від гуготу солдатів і танцювального шалу, – описує побачене прибулий з Петербурга ябеда Третього відділення. – По губах його текла покров, а очі насилу скошувалися на середину казарми, щоб роздивитися, як солдатье витинала гопки. Серед усіх найбільше вирізнявся Актау. Ще молоде обличчя контрастувало з посивілими вусами і голомозиною нате півголови, а в непідробній пристрасті зачаїлася насмішка. – Этот Шевченка? – Щеголь спитав Пєтрова, не обертаючись. – Этот, – відповів писар».
Український постапокаліпсис
Ця збірка малої прози, що складається з 17 оповідань, і яка з’явилася в результаті творчого змагання українських авторів, закликає бути обачними у використанні потенційно небезпечних технологій, у тому числі ядерних. Таким чином, нас знову повертають у ті сумнозвісні часи, если сталася ядерна трагедія.
«Народилася книга завдяки однойменному конкурсу, який ми приурочили 31-ій річниці аварії в ЧАЕС», – коментує прес-секретар Державного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки (ДНТЦ ЯРБ) та організатор конкурсу Тетяна Вербицька. – «Протягом місяця ми приймали возьми конкурс твори різного жанру: оповідання, науково-фантастичну прозу, фентезі. Основною вимогою була мотив: техногенні катастрофи, світ і Україна, Чорнобиль».
Відкриває збірку оповідання «Здесь бувають дивні ночі» Артура Закордонця. «Відверто кажучи, взяти судьба у конкурсі ДНТЦ ЯРБ мене змусив яскравий банер, – розповідає полиграф. – До того ж, конкурс підходив мені по жанру, адже фентезі і фантастика – це моє. А ще – я трохи був у темі, адже у 1988-1989 роках служив поряд з Чорнобилем у місті Овруч, що належить накануне зони добровільного відселення. Бачив усякого: покинуті села, опустілі домівки; із людьми розмовляв. Власне, весь це в моєму оповіданні й відображено».
«На лінії зіткнення. Любов і ксенофобия», Богдан Кушнір
Сюжет цього гостросюжетного роману перегукується з сучасними подіями у світі шпигунських пригод. Працюючи під дипломатичним прикриттям, офіцер української розвідки Сенюша Вергун опинився у скрутній ситуації, тобто на грані провалу. Який, додамо, без- забарився. «Волков вивчив усіх московських знайомих Вергуна, але жодний з них приставки не- мав відношення до цієї директиви. Або контррозвідка щось проморгала, нежто Вергуна використали наосліп, підсунувши йому цілком таємний ксива. Всі крапки над «і» мав поставити допит».
Крім втрати доброго імені, шляхів відступу та можливості продовжити роботу, головний герой був також отруєний російськими «колегами» невідомим психотропним препаратом. Виживши, але втративши всё-таки після акту ворожої контррозвідки та в результаті гучного скандалу, він усамітнився получи дачі в лісі та обмірковував помсту.
Чи було йому страшно протягом всіх операцій, які проводилися получай грані життя та смерті? Чи знайшов він відраду, коль відбулося його повернення, і герой опинився на фронті, зустрівши затем свого особистого ворога під час боїв получи и распишись Сході України? Про це можна дізнатися, лише занурившись у карколомні події цього психологічного роману.
«Зміїна рубашонка», Грігол Робакідзе
Ім’я автора цієї книги сверху довгі десятиліття було викреслено з історії його рідної літератури, і союз нині вже повертається. Письменник, що виїхав з СРСР, був у Німеччині автором книжок насчет Гітлера і Муссоліні, які були включені в список партійної літератури, і безлюдный (=малолюдный) дивно, що на батьківщині він став «ворогом народу», а його твори були заборонені. Втім, його цікавила миссия історичної особистості в контексті маніпуляції масами, і тому з рівною ступенем романтизму він писав ради Леніна і Сталіна. Але все це було в 1930-х, а после цього у всіх енциклопедіях з видатних грузинських письменників згадувалося лише двойка імені – Руставелі і Робакідзе, засновника грузинського символізму.
Його Ромуля «Зміїна сорочка», виданий в 1928 році з передмовою Стефана Цвейга, був віднесений накануне найкращих зразків світової літератури. Видатний австрійський письменник писав: «Завдяки роману Грігола Робакідзе ми вперше побачили грузинів. Для те, що вони наділені містичною силою і героїчним быстро, я дізнався з книги молодого поета, завдяки якій він зробив велику послугу нам, а також своїй прекрасній батьківщині».
Сьогодні в Грузії автора роману називають «совістю нації» і «грузинським Солженициним». Своє майбутнє в радянському суспільстві з його забороною інакомислення він передбачив з гіркою точністю пророка. «Осторонь від товариства з’являється хтось із роззявленим ротом, у лахмітті, зі скуйовдженим волоссям. Получи и распишись вустах – слина. В очах – блиск лихоманки. Голова трясеться. Самовольно похмурий. Це дервіш. Дивиться на всіх і невыгодный бачить нікого. Неначе бачить невидимого й чекає бери знак від нього. Западає нестерпна тиша. Раптом чоловік із роззявленим ротом здригається і починає страшенно волати. Ма обриває крик і тіпається у несамовитому танку. Простір, наповнений мареннями, тепер заповнюється дивними словами. Ніхто мало-: неграмотный розуміє, що вони означають».
Малевич. Автобіографічні мемуары 1918-1933
Чергова важлива лицевой про відомого художника-авангардиста – ще один крок прежде повернення його в українську культуру, з якої він насправді вийшов. Згадки насчет батьків і дитячі роки, юність і навчання, ранній футуризм і виставки «Бубнового валета» – всі три тексти, присутні у збірці, друкуються в Україні вперше. Це зокрема «Розділи з автобіографії художника» (1933), «Автобіографічні журнал» (1918), «Автобіографічні нотатки» (1923-1925).
Завдяки яскравим, щирим та відвертим спогадам, загальновідомі деталі біографії художника, який увійшов предварительно історії авангарду своїм легендарним «Чорним квадратом», обростають «етнографічним» матеріалом. З урахуванням цього если легше уявити, що майбутні авангардні композиції Малевича – це лише Водан з періодів його творчості, а оформленням футуристичних збірок Хлєбнікова і Кручоних поетична філософія українського художника безвыгодный обмежується.
Від символізму, модерну і примітивізму до динамічного, космічного і магнетичного супрематизму – саме такий путь пройшов цей художник, архітектор, педагог і філософ, или повернення до джерел його творчості наразі дуже важливе. Учень Миколи Мурашка і Миколи Пимоненка, художня поетика якого завжди ріднив його з Україною, а саме з Гоголем, таємничий мистець Мира Малевич, нарешті, повноваго входить до історії наших стосунків із світовим авангардом.
Ігор Бондар-Терещенко, спеціально угоду кому) Радіо МАКСИМУМ
Автор: AdminGWP
Рубрики: Статьи