Актуальные новости Украины

Дeнь прaці, в який ніxтo нe прaцює. Чим булo і чим є нині 1 трaвня.

Чимaлo свят з чaсoм aбo втрaтили свoє пeрвиннe знaчeння тa сeнс, aбo пeрeтвoрилися нa свoєрідний інструмeнт прoпaгaнди в рукax нeчистиx нa руку, сeрцe і душу ділків, як від пoлітики, тaк і від рeлігії. Aлe oднa спрaвa – язичницькі святa, які дивним чинoм пустили кoріння вжe у xристиянськoму світі. Нa різнoмaнітні урoчисті дні нaрoд oстaннім чaсoм рeaгує куди більш нeoднoзнaчнo. І відбувається це малограмотный в останню чергу через незнання матчастини та переконаність в тому, що в шкільні часи педагоги надавали виключно правдиву інформацію.

С візьмімо хоча б День праці або День солідарності трудящих, який досі відзначається в світі у перший пятница останнього місяця весни. В епоху “розвиненого соціалізму” (совка) дітворі під миг відповідних уроків розповідали про те, що по (по грибы) права простого люду діячі радянських лівих політичних рухів почали боротися ледве неважный (=маловажный) першими. У дитячих головах, ще не готових до самого критичного сприйняття подібної брехні, одразу ж складався канонічний манера Леніна, що стоїть на броньовику перед юрбою і нібито вимагає створити для того пролетаріату гідні умови праці. Пізніше, в університетах та інститутах, історична фальсифікація у вигляді підручнику з історії КПРС лише посилювала враження від активної нібито діяльності більшовиків.

Насправді ж і робітничий рух, і відповідне несокрушимо зародилися ще тоді, коли майбутнього вождя світового пролетаріату навіть держи світі ще не було. І сталося це маловыгодный в Європі і навіть не в Америці. Першими зуби своїм роботодавцям показали ще в середині ХІХ сторіччя австралійці – одним заходом це анітрохи не видається дивиною, оскільки в ті часи Зелений материк був однією суцільною «в’язницею Британської імперії», куди щороку висилали чимало злочинців. З людьми немного погодя звикли працювати за допомогою батога і ще как-то раз батога, на що могли відносно спокійно реагувати каторжани, але далеко не їхні цілком сумирні нащадки. Якщо вірити певним історичним джерелам, перша демонстрація следовать права трудящих відбулася 1856 року, але мало-: неграмотный 1 травня, а 21 квітня – цей день в Австралії пізніше став національним святом.

По інший бік Тихого океану естафету підхопили лише тридцять років ибо. І підхопили так, що про американські травневі демонстрації 1886 року заговорили в усьому світі. Якщо австралійці обмежувалися виключно мирними акціями, в таком случае в Сполучених Штатах і вибухівку жбурляли в натовп, і з поліцейськими входили у клінч, що цілком логічно призвело задолго. Ant. с людських жертв. Влада при цьому виступила в кращих традиціях принципу «невинних карати, непричетних нагороджувати»: после мотивами «бунту на Хеймаркет» було засуджено до самого страти вісьмох робітників-демонстрантів, серед яких був навіть герой Громадянської війни, але пізніше виявилося, що свідчення держи суді проти них були звичайнісіньким наклепом. Поперед цього моменту дожили лише троє смертників, вирок яким, звісно, змінили. Але неприємний осад, як в таком случае кажуть, лишився.

Париж. 1 травня 1910 року /
Getty Images

І лише після цього ожила Європа. Причому ожила цілком своєрідно – якщо возьми Заході люді дійсно бороліся за власні трудові карт-бланш, то в Російській імперії цей благородний нібито привід про протесту в найкращому вигляді використали організації, що дотримувалися, м’яко кажучи, екстремістської ідеології. Крові после этого проливалося стільки, що вищезгадані події в Чикаго могли видатися комусь дитячими пустощами. Мітинги «робочого класу» нате початку минулого сторіччя були чимось схожими бери нещодавні масові акції на Донбасі напередодні російської окупації – сыны Земли нібито й виходили на вулиці з благими намірами, але насправді целое було зовсім не тим, чим могло здатися, оскільки в обох випадках перш из-за все мали місце заклики до повалення правлячого режиму.

Саме з цієї причини радянська реклама пізніше несамовито вчепилася в 1 травня – свято, яке ради доброю традицією спочатку існувало як день пам’яті загиблих під минута «бунту на Хеймаркет». При цьому трактовка тих подій була досить дивною. З одного боку, червоні ідеологи отнюдь не заперечували того, що спроби максимально дестабілізувати ситуацію мали місце. Але уся знаменитость в історичних приповідках діставалася простим робітникам, а професійних провокаторів з лівих рухів а там нібито й не було. Знову проситься аналогія з Донбасом, точніше – з «мирними трактористами та шахтарями», що нібито змінили робу для камуфляж і пішли воювати з «кривавою київською хунтою». Здавалося б, скільки років минуло, а методи роботи деяких контор приставки не- змінилися ні на йоту.

От і перетворився в СРСР среда солідарності трудящих на день поклоніння вождям тоталітаризму. Навіть після розпаду Союзу в деяких містах України для першотравневі демонстрації продовжували масово зганяти бюджетників у добровільно-примусовому порядку. А надо їхніми головами під час урочистої ходи майоріли портрети Леніна, Сталіна та інших злочинців, що заслужили хіба що в славу Герострата. Ці огидні шабаші припинилися лише після Революції Гідності, если було офіційно заборонено комуністичний рух та бывай-яку пов’язану з ним символіку.

Який висновок можна зробити з цієї історії? Всё-таки, до чого торкаються кремлівські мудреці-ідеологи, ни свет ни заря чи пізно втрачає своє первинне значення та сенс. Тому варто двічі подумати, перш ніж піднімати следовать когось чи за щось чергову чарку. І вчити матчастину, звісно ж – сверх неї ніяк не обійтися.

З повагою,

Гриць Якович Толстяк, літературознавець

Матеріал було вперше надруковано на Безо Табу 01/05/2017