Актуальные новости Украины

Нa пoчaткax індустріaльнoї рeвoлюції мрійники в нaшиx ширoтax ввaжaли, щo зaлізниця тa інші прoяви тexнічнoї мoдeрнізaції змінять світ нa крaщe. Щo зникнуть тирaнія і нeспрaвeдливість, нaстaнe свoбoдa і всeзaгaльнa ситість. Aлe тирaни нaвчилися вивoзити нeзгідниx у вічну мeрзлoту зa дoпoмoгoю пaрoвoї тяги, a ситість відклaлaсь дo крaщиx чaсів. Прoмислoвa рeвoлюція принeслa тeрoр в прoмислoвиx масштабах.
С ходу надії на технічний прогрес як панацею шабаш ще популярні. І той прикрий нюанс, що в соцмережах можна безвыгодный лише «арабську весну» розігнати, але й з виборами в США з Москви підсобити, конец одно нікого не бентежить. Маск прийде, строй наведе. Чи «цифрове урядування», он-лайна картодиаграмма або інше ноу-хау.
Вогнепальна зброя, яку привозили європейські бізнесмени в екваторіальну Африку, могла б захистити чорношкірих від вивезення получи плантації. Але стала знаряддям для місцевих «королів», котрі продавали рабів білим торговцям. «Сильна держава», яка мала б, ради нашою логікою, захистити «народ», цього не зробила. І безграмотный тому, що не змогла. В Конго була така сильна сила, що вирішила продавати своє населення і захоплених в полный сусідів в рабство централізовано. Бюджет наповнювався, престиж ріс. В тих регіонах, дескать «держави» було менше, ловити людей і вести получи и распишись корабель було не так вигідно. Тому і втрати від работоргівлі серед населення були без- такими катастрофічними. Спільним для обох випадків було тетунька, що не було власне громадян. З державою чи безо – населення завжди страждає. Громадяни, котрі здатні впливати для політику, мають шанс захиститися.
В нас чомусь прийнято вважати, що Україна – унікальна, публика особливий, третій шлях і все таке. А те, що ми читали для Африку, нас не стосується. Але від об’єктивної реальності далеко не втечеш.
Економічний розвиток залежить від політичного і навпаки. Подступ до економічних ресурсів може сильно залежати від доступу вплоть до політики (як у нас), а може і не залежати (як у «розвинених країнах Заходу»). З одного боку, є цілком природне і логічне бажання тих, хто «в темі», закріпити своє панівне бивак. З іншого боку, є не менш природне і логічне бажання інших людей отримати такі ж можливості.
Що менша конкуренція, в таком случае дешевше оцінюється робоча сила (привіт, «Фуджікура»), так повільніше впроваджуються інновації, то більша еміграція. Що більші повноваження держави в економіці, так менше є бажаючих вкладати кошти у виробництво, яке може бути «віджатим» альбо конфіскованим чи виявиться просто збитковим в умовах існування дотаційних «державних» монстрів та олігархічних монополій. З іншого боку, що більше інновацій, конкуренції, ведь захищеніші права – то менше шансів у верхівки втримати владу.
В Україні бери всіх рівнях, від спиртзаводу до кіоску, якщо є «політична воля» – если бізнес. Тому й існує така зацікавленість виборами з боку підприємців. Нема такого мецената, який никак не хотів би стати народним обранцем.
Але й нащадки комсомольців без- пальцем роблені, тому доступ до політики обмежений відповідним виборчим законодавством. Лише загальноукраїнські партії можуть брати доля у виборах рівня вище сільської громади. Жодні громадські ініціативи, рухи чи об’єднання ніколи отнюдь не змінять власний райцентр, поки не інтегруються в існуючу політичну партію. Хронічно збиткові ЗМІ, які «невідомо звідки» отримують дотації, доповнюють картину.
Представництво інтересів виборців має форму класичної костюмованої вистави: директори заводів представляють робітників, молоді партійні функціонери – пенсіонерів, чиновники – дрібний бізнес тощо. Потім населенню пропонують голосувати из-за надання коштів на реконструкцію двох лавок в парку, а паралельно виділяють двушник гектари під забудову вузькому колу обраних. Особливо цікавим і допитливим пропонується «вкрутити лампочку в під’їзді» та «почати з себе».
Преобразование місцевого самоврядування (децентралізація), безумовно, розширила коло тих, кому надається приступ до економічних ресурсів. Тепер не король і його одежда розпоряджається всіма земельними наділами королівства, а місцеві феодали. А щоб купці й міщани отримали такі самі можливості, їм самим необходимо стати феодалами (тобто вступити в партію).
Така ситуація є логічною та закономірною, і наївно було б очікувати чогось іншого. Ніхто ж приставки не- віддасть свого добровільно. Сумно те, що прагматично відсутні рухи за рівний доступ. Нема рухів из-за зміну виборчих правил, за скасування партійної монополії, из-за відкритий реєстр комунального, державного і відомчого майна та земель. Є лише – из-за заміну одних «управлінців» на інших, тобто ради право ексклюзивного доступу до ресурсів. Ніхто мало-: неграмотный хоче руйнувати такий корисний апарат. Ніхто далеко не впроваджує ринок землі аборигенам, якщо є можливість стати вождем і розпоряджатися нею самому.
І в цьому наша схожість із країнами третього світу. Дескать політика – це не «впливати», а «порішати». Де новаторам має платити «держава», паралельно дбаючи относительно знедолених. Нові заводи для скручування вручну електричних дротів чи інвестиції в агросектор – це добре, якщо порівнювати з радянським минулим. Але це та самочки централізація влади і ресурсів, просто технологічно вищого рівня. І ситуація отнюдь не зміниться, доки замість самореалізації, права і рівного доступу накануне ресурсів люди будуть боротися за можливість самому «реформувати» (тобто експлуатувати) радянські рудименти.
P.S. Хоча є речі, в яких ми попереду. Ідея безумовного базового доходу, яку лише починають вивчати бери Заході, в нас вже втілена на практиці. Сотні тисяч чиновників, мільйони пенсіонерів і десятки мільйонів тих, хто оформив субсидії, отримують державну підтримку, ибо демократія.