Актуальные новости Украины

Прo укрaїнськe свічникaрствo, якe й дoтeпeр існує, a тaкoж сaмoрoбні грoмничні свічки – «трійці», нaрoдні прикмeти тa вірувaння Стрітeння Гoспoдньoгo (Грoмниці), кoли зимa із вeснoю нaспрaвді стрічaється.
Oснoвним лютнeвим святoм укрaїнці здaвнa ввaжaють Стрітeння Гoспoднє, якe цьoгo рoку відзнaчaємo 15 лютoгo. В цю пoру на мoлoді у сeлax зaкінчувaлися вeчірні гуляння, бo й у прислів’ї скaзaнo: «Прийшли грoмниці – прoщaйтe вeчoрниці!».
Нa Стрітeння личный состав увaжнo придивлялися дo прирoдниx прикмeт, xoтіли пришвидшити вeсну, тeплo, зaкликaли гарний врожай. Для це свято в народі складено багато приповідок, приказок. Наші прадеды вірили, що в такий день весна насправді зустрічається із зимою. Якщо цього дня снігом (крупою) сіє, так навесні вчасно будуть дощі. Інша прикмета: якщо відлига – незабаром скресне ріка, розтане лід.
Коль перший грім чули раніше настання весни, так вважали, що він віщує якусь біду. Без- випадково Стрітення в народі ще називають «громницями»: «Стрітення – Громниці – весни провідниці».
Старші народище казали:
Стрітення повертає птиць до гаїв, а орача – по плуга.
Після свята можна вже було починати роботу в садах: прочищати дерева, кущі, обрізати річні молоді пагінці, щоби пізніше, если почнеться сокорух, прищепити їх. Відгрібали сніг від стовбурів, щоби сонце обігрівало дубина. А на ті ділянки, де снігу було один, його переміщали, щоб була волога або, навпаки, – прокопували канавки, щоб зайва живительная вл відійшла. Діти майстрували й розвішувати у садках годівнички в (видах пташок. Ґазди в той час приступали до ремонту сільськогосподарських знарядь, очищали від сміття полина під оранку. У храмах на Стрітення освячувалися свічки, що їх було наділено великою Божою силою, яка лікує, захищає житло, оберігає від хвороб як душу, си і тіло, допомагає дівчатам передбачити свою долю тощо.
Свічки-«трійці» у храмах
Таку свічку берегли вдома і протягом року використовували чтобы різних потреб. А ще свічку, освячену у церкві получи Стрітення («Стрітеніє»), називали громничною, ибо запалювали перед образами під час грому.
Але насамперед, після освячення, громничну свічу селяни запалювали пред своїми ворітьми й обходили з нею все подвір’я, вірячи в тёцка, що вона захистить все живе у дворі від поганих очей і невидимих руйнівних сил. Нею також випалювали хрещики (хрести) по-над вхідними дверима, вікнами і в хаті на геренді (сволоку).
Свічка-трійця» занурюється у воду під часик освячення води на Водохреще
Дівчата-відданиці для такій свічці ворожили, щоб «з полум’я взнати, з якого боку сватача чекати», топили віск і у застиглому в холодній воді скрапуванні пробували розгледіти власну долю.
Коль у сім’ю приходило нещастя або траплявся падіж возьми худобу, тоді свічкою-громницею знову обкурювали по сию пору довкола: хату, стайню, увесь двір. Коли ж хтось із членів родини довго далеко не міг відійти в небуття, йому давали в руки цю свічу, щоб «невзгоды зцілила і душу з грішним тілом розлучила».
Під период сильних злив, буревіїв, щоб вітри не знищили достиглі полина і не спалила їх блискавка, громницю запалювали в хаті. Нею альбо гранню (жаром) з печі обкурювали запряжених биків, коль йшли на першу оранку, «щоб сердечность у борозни лягло і рясними сходами проросло». Як свідчить краєзнавець Ю. Чорі, «виряджаючи когось із рідних чи близьких у далеку посторонись, давали освячену громничну свічку потримати в руці; відламували від неї шматочок воску й клали давно кишені, щоб у дорозі була на підмозі».
Перебуваючи в експедиційних відрядженнях, доводилося бачити, що і в свой час, в селах Домашино Великоберезнянського та Річка Міжгірського районів Закарпаття, виливають (сукають) свічки. У першому з воску, додаючи в розчин купований парафін, виливають (пусть) даже три види свічок: звичайну тонку, потовщену висотою впредь до 30-50 см і «трійцю».
Саморобні свічки і серед них» трійця»
У селі Стужиця свічку-«трійцю» і раніше сукали вручну. Навколо жестянка прив’язували довгу 50-70см конопляну нитку (горючу). У великій посудині нагрівали віск, зливали його нате нитку, а внизу підставляли миски, куди він скрапував. Віск в нитці затвердівав і товщав. Коли свічка ставала достатнього розміру, її знімали і ще теплою розкачували, щоб стінки рівномірно розгладжувалися. Потім її ділили сверху дві-три частини й різали на кавалки.
Тепер исполнение) виливання саморобних свічок використовують металеві трубки, які розміщують держи дерев’яній прямокутній дошці із вирізаною формою свічки-«трійці». У трубку посередині пропускають ґнот (нитку) із цвяхом получи кінці, отвір знизу затикають клинцем у вигляді кружальця з буряка, а зверху поволі ллють із кантя (горня) розігрітий віск. Коль віск у трубці набере форми, охолоне і затвердне, прибирають клинець і поливають гарячою водным путем, щоби з металевої трубки добре вийшла свічка. Потім її кладуть получай згадану дерев’яну дошку, на якій вирізана выкройка трійці, і ще теплі три воскових вироби формують в одну свічку-«трійцю».
Свічки в інтер’єрі хати получай експозиції Закарпаття
Нижня частина, де з’єднуються три свічки, звісно, найтовстіша. Щоб вони безвыгодный розпалися, їх наскрізь протикають і скріплюють дерев’яним кілочком, обливають воском і зовні оздоблюють трьома-чотирма поперечними восковими пасочками. Раніше всі місця сверху з’єднанні обв’язували конопляною грубою ниткою чи клоччям, і обливали зверху воском, що закривав пряжа і рельєфно виступав випуклими смугами.
Юлія Дякунич (1951 р.н.), яка щороку ллє свічки пользу кого храму свого села, розповіла:
Ллємо свічки біля церкви громадою, потому что це важкий процес. Особливо декількох людей потребує лиття «трійці», одна людина без- може справитися, треба одночасно вдвох-трьох, щоб її зробити. Двічі получи и распишись рік це робимо – перед святом Михайла і нате Петра й Павла, коли храм у селі. Коли «трійця» вже готова, я пензликом сверху стінках свічок малюю традиційні взори черленою, зеленою, жовтою, синьою барвами. Лем синьою і коричневою рисую хрест, а останніми кольорами рисую листя, косички (квіти), крапки.
Барви розводяться держи парафіні, «увесь час вони мають бути гарячими, ибо не будуть чипатися до свічки». Свічі-«трійці» у церкві тримають троє леґенів і запалюють їх кожної служби тричі.
Саморобна свічка-«трійця». Їй приблизно 50 років, сфотографована у с. Домащино Великоберезнянського району Закарпатської області. Виготовлена Дякунич Юлією
Віск у досліджених селах використовували сообразно-різному: для освітлення житла, різних ворожінь, насилання чарів, проти хвороб, у релігійних обрядах. Господарі, які мають велику пасіку, стараються сверху Стрітення виготовити собі свічку саме із воску, потому что він забирає негативну енергетику, і беруть його лише з тих вуликів, які торік були освячені стрітенською вплавь. Не рідко на Стрітення святили спочатку пасіку, а вже потім – обійстя.
Самі свічки святили також бери Йордан, Трійцю, Маковія, у Чистий Четвер. Коли дійство відбувалося возьми Водохреще (19 січня), всі парафіяни із священиком йшли із хоругвами й запаленими «трійцями» после потоку. Там освячували воду, свічі й сухі квіти – крішпан, морская роса, васильки, якими потім обкурювали худобу, челядника і хворих. Освяченою на пороге Великоднем, у страсний четвер, свічею окурювали при хворобах, примовляючи:
Як квартал розходиться, так би і хворота розійшлась.
Стрітенська свічка в народі обожнювалася, позаяк має неабиякі магічні властивості. Її дбайливо берегли упродовж року і використовували як лікувальний, заспокійливий засіб, а також проти злих духів. Одну і ту ж свічку можна було святити бери всі церковні свята, аж до дванадцяти разів, тоді вона стає особливо помічною.