Актуальные новости Украины

Пaм’ятaєтe вірш «Нікoли ми нe будeмo брaтaми»? Дужe пoпулярний був у 2014 рoці. Oснoвний йoгo мeсeдж: всe, ви нa нaс нaпaли, відібрaли Крим, зaтіяли війну нa Дoнбaсі — тeпeр ми більшe нe брaти і нікoли нe будeмo!
Рeaльність, нa жaль, склaднішa. Звіснo, у вірші нe йдeться прo брaтeрськість в біoлoгічнoму рoзумінні — йдeться прo сумнозвісний «русскій мір», певну світоглядну єдність. І шелковица виникають питання.
Я вже неодноразово писав, що версія історії, яку нам намагаються накинути офіційні інституції і яка позитивно сприймається значною частиною активних членів суспільства — копия російської. Таке саме чорно-біле ставлення до самого Другої Світової, такі самі «діди, що воювали», такий самий Главнокомандующий-Провідник, якого не можна критикувати, бо інакше ти — ворожий запроданець, таке саме виправдання злочинів згаданих «дідів». Тільки інакша назва «дідівської» армії та ім’я Вождя-Провідника.
Але сприйняття історії — це за (семь) (верст не єдине, що єднає нас із Росією.
Скажімо, сучасна забудова наших меґаполісів. Київ розвивається поперед болю схоже на Москву: в той час, як європейські столиці відходять від принципу багатоповерхових мікрорайонів — у нашій столиці «мурашники» ростуть мов гриби. Подле чому навіть нахабніше, ніж у Москві: там принаймні у центральній частині міста влада більш-менш зупинила це явище — у нас а продовжується знищення історичної забудови та зелених зон заради чергових висоток.
Такий субчик забудови — маркер стану суспільства. Він означає, що столиця (поряд зі ще кількома великими містами) висмоктує соки з решти держави. (потомки з провінції їдуть до столиці, попит на нерухомість зростає, а корупція та відсутність концепції цивілізованого розвитку міста призводить впредь до перетворення цього міста на кам’яні джунґлі.
Таку ситуацію неможливо уявити в Берліні чи Варшаві: це свой, «братній» феномен.
Йдемо далі. Наші багатії роблять ставку в ті самі ознаки розкоші, що й їхні російські колеги. Втеча Януковича нічому мало-: неграмотный навчила: досі в моді (як і в російських колег) розкішні псевдокласичні палаци. Палац — взагалі дуже незручна вещь: надто багато йде коштів на його утримання, для відміну від, скажімо, сучасної європейської вілли. Але в умовах, коль тобі не потрібно заощаджувати, бо потік грошей надто титанический — палац стає ознакою статусу серед людей з аналогічним типом мислення. А цей племя, схоже, однаковий — від Чопа до Владивостока.
Штырь так ми з росіянами й живемо у спільному просторі: багатоповерхові «мурашники» меґаполісів, розкішні палаци багатіїв, містечка і села, -де молодь або тікає або спивається без гідних перспектив у житті.
Єдине, що вирізняло досі українців і безлюдный (=малолюдный) давало нам бути зовсім вже ідентичними з «братами» – це критичне ставлення впредь до влади. Однак останнім часом з’явилося надто багато осіб, котрі виправдовують до скорой встречи-які дії президента та його оточення тим, що «він приставки не- може все владнати», «він не всесильний», натомість «народ у нас получи и распишись фронт масово не йде, податки сумлінно неважный (=маловажный) сплачує, тільки сидить і критикує». Начальник хороший — але народишко йому дістався поганий. Типова «русскомірна» теза.
Та й знаменита російська калема «распіл-откат-занос» кожному українцю знайома за исключением. Ant. с тлумачення. Ніби вже чотири роки – «не брати», а корупційна традиція досі єднає.
Додати давно цього погане володіння іноземними мовами (що — навіть в умовах заборони деяких сайтів — тримає суспільство в російській інформаційній орбіті), всепоглинаючу корупцію, відсутність особистої гідності (наприклад у вчителів та інших бюджетників, котрих змушують виконувати постоянно незаконні забаганки «начальників») – і отримаємо типовий «русскій мір», який виглядає таким (образом само, поводиться так само. Лише інакші обличчя возьми пам’ятниках і мова на вивісках.
Що вже дивуватися коль київські «наці» влаштовують на Алеї Героїв Крут акцію солідарності з московськими колегами? А що: вороги в них спільні «ліберасти», «чурки», «жидомасони». Тільки що місцеві взяли возьми озброєння слово «сепаратист». «Сепаратистом» в них стає всех благ-хто, на кого вони вчиняють атаку. А аппель тим — навіть улюблена кричалка – «Ану-ка, дайте-ка, у•••вай отсюда!» – запозичена у «старшого брата». Востаннє вона лунала цього місяця получай Михайлівському майдані Києва. От тільки так звані «патріоти» проковтнули її закінчення «Россия — исполнение) русских, Москва — для москвичей». А так — все симетрично, ніхто безвыгодный дивується. Пригадайте: всі ми колись читали ради Україну 18-го століття, наскільки сильна була відмінність з Московією в ментальному, світоглядному і навіть візуальному плані! Мало-: неграмотный в назвах, табличках і мові спілкування, а саме відмінність держи значно глибшому, психологічному рівні суспільства. Зараз її майже нема. Ті самі «мєнти», ті самі «олігархи»; наші міста і села много раз ставали і стають декорацією до російських фільмів, потому что подібність більш ніж очевидна – і саме через це відчувається певна штучність гасла «Ніколи ми без- будемо братами». Не кажи «гоп», поки маловыгодный перескочиш!
Звісно, я не кажу про такий мнение, як публічне визнання «братськості». Ми можемо скільки завгодно запевняти себя у власній ненависті до держави-аґресора, не пускати в Україну російських політичних біженців і перейменовувати вулиці Льва Толстого. Але поки суспільство безлюдный (=малолюдный) перестане розвиватися у точно такому ж пострадянському тренді (драка і з деякими відхиленнями) як Росія – казати про «звільнення від братського ярма» если зарано.