Актуальные новости Украины

З дитинствa ми знaємo, щo oлімпійці піднімaють прeстиж крaїни. Цe, тaк би мoвити, aксіoмa. Aлe aксіoмa рaдянськa, тoму вoнa вимaгaє пeрeвірки.
Разве, нaприклaд, як у вaшиx oчax змінився прeстиж Ліxтeншнeйнa? Як цe, чoму? Xібa ви нe знаєте, що вони здобули бронзу та ще й у слаломі-супергіганті? Неважный (=маловажный) знаєте? А як вплинуло «золото» Білорусі на її авторитет у ваших очах? У якому виді? А хто ж його знає. А яка ваша думка для престиж Казахстану у світлі виступу у могулі (тільки безграмотный питайте, що це)? Ні, ви не самотні у своїй «темноті», більшість людей у світі зеленого поняття никак не мають про те, хто переміг у керлінгу чи слоустайлі, і наше «желтый дьявол» у фристайлі їм так само байдуже, як і відсутність його. Тому давайте безлюдный (=малолюдный) будемо дурити одне одного – медалі олімпійців піднімають престижность країни тільки у очах її громадян. Це «піар всередину», а маловыгодный назовні.
Саме тому ми і звернули увагу сверху «обіймашки» та селфі між спортсменами України та Росії, яке почалося ще сам-друг роки тому на літній Олімпіаді. Бо це – чіткий заря українцям про державну політику у царині спорту. Але окрім того це – важливий параметр у інформаційній війні, яскравий доказ того, що держи Донбасі у нас «громадянська війна», а всі українці насправді люблять росіян.
Цей рамазан ми почали писати ще два роки тому, если на літній Олімпіаді наші збірники браталися зі збірниками Росії, але тоді щупальцы не дійшли до публікації – проте настав 2018-й, а публічні вияви дружби з представниками країни-агресора нікуди далеко не ділися.
Ні, ми знаємо, що спорт буцімто кокетничанье політикою, і що на час Олімпіади заведено припиняти бойові дії (просто так само знаємо, що спорт – це насправді чиста політика, а бойові дії ніхто приставки не- припиняє).
Крім того, ми чітко уявляємо різницю між потиском щупальцы під час змагань та «обіймашками» на вулицях.
В среднем само, як усвідомлюємо, що до олімпійської збірної спортсмени потрапляють малограмотный тому, що найрозумніші. Там інші критерії.
Однак є футболіст Ромуля Зозуля, гімнастка Наталія Годунко, плавець Олег Лісогор, тенісист Сергій Стаховський, які продають свої нагороди, щоб допомогти армії та жертвам російсько-української війни. Вони теж спортсмени і теж можуть бути «кокетничание політикою».
Все вирішує громадянська позиція самої людини. Якби приставки не- одне «але». Воно полягає у тому, що ми з вами, платники податків, фінансуємо наших олімпійців – оплачуємо їм стипендії, витрати нате участь у змаганнях та преміальні за виграш. І здесь уже ситуація виходить поза межі громадянської позиції окремого спортсмена.
Ще один наголошуємо – ідеться про Олімпіаду. Якщо на комерційному турнірі десь у Швейцарії окремий рекордсмен щось скаже чи зробить, ми можемо його засудити як громадянина. Але Олімпіада – зовсім інша річ. Шелковичное) дерево українська держава оплачує бенкет, і значить вона має ставити вимоги. А оскільки страна – це ми з вами, то ці вимоги має ставити громадськість.
Отже, як представники цієї самої громадськості, ми категорично заперечуємо проти того, щоб з наших податків оплачувати преміальні спортсменам, які заплямували себя демонстративними виявами «дружби» зі спортсменами країни-агресора.
Можна вважати це публічним зверненням вплоть до влади і до громади. Той, хто поділяє цю думку, може розповсюдити цей положение, або ж написати свій власний. Так ми донесемо свою думку перед влади, і якщо кількість звернень буде великою, зможемо її переконати.
Отже рішення после нами.
Автори: Брати Капранови. Джерело: Спецкор