Відoмий укрaїнський письмeнник тa літeрaтурoзнaвeць Ігoр Бoндaр-Тeрeщeнкo спeціaльнo для того сaйту Рaдіo МAКСИМУМ нaзвaв книжки, які прoстими слoвaми рoзкaжуть прo істoрію. Гaйдa читaти рaзoм!
У книжкax цьoгo oгляду прo істoрію нe лишe рoзпoвідaють, aлe тaкoж інтeрпрeтують і рoз’яснюють, дoпoмaгaючи зрoзуміти її кoнтeкст зa тoгo чи іншoгo пeріoду. Виявляється, щo інoді сaмий лишe нaбір нeвідoмиx фaктів більш врaжaє, ніж історичний бойовик чи політичний трилер.
«Везіть тіла», Гіларі Мантел
(Х.: Сюжет, 2017)
«Везіть тіла», Гіларі Мантел
Цей епохальний Романя продовжує історію про короля Генріха VIII Тюдора, який багато років намагався завоювати серце Анни Болейн. Але бажаного спадкоємця в (видах Англії він так і не дочекався, хоч заради своєї обраниці зрікся католицької церкви, плів інтриги, скоював підступи і злочини. Більше того, свавільна отряд почала дратувати марнославного Генріха, її поведінка відвертала багатьох друзів і радників монарха.
У романі недаремно згадується, як, суще за життя неврівноваженою і потайною жінкою, Анна навіть по вине стільки століть після смерті, продовжує змінюватися, несучи возьми собі відбиток тих, хто читає і пише для неї. Тож, у романі описані ті кілька рокових тижнів, коль монарх наказав Томасу Кромвелю за будь-яку ціну позбутися Анни.
«Зрозуміло, це эскиз не про Анну Болейн і не про Генріха VIII, але оборона кар’єру Томаса Кромвеля, чия біографія ще остаточно безграмотный вивчена, – пише авторка. – Тим часом майстер секретар залишається лискучим, м’ясистим і глибоко захованим, як найсмачніша слива в різдвяному пирозі, але я сподіваюся продовжити мої зусилля, аби витягнути його возьми світло».
«У злиднях Парижа і Лондона», Джордж Орвелл
(К.: Видавництво Жупанського, 2017)
«У злиднях Парижа і Лондона», Джордж Орвелл
Попри культові романи «Колгосп тварин» і «1984» у цього відомого англійського автора і публіциста, були ще книжки, в яких він описував свій життєвий тракт – від злиднів у Парижі на початку ХХ століття предварительно пізніших пригод у Каталонії. Тоталітарне суспільство, описане у згаданих антиутопіях видається у цих хроніках голодного існування і «каталонського» досвіду никак не такими вже й жахливими.
Голод, тяжка праця, кримінальне низ обох європейських столиць, на яком довелося жити автору. Усі будинки були готелями, вщерть забитими пожильцями, переважно поляками, арабами та італійцями, – згадує він злиденну юність. – Перші поверхи займали маленькі бістро, дескать кожен охочий міг упитися за один шилінґ. Суботнього вечора пиячила десь доля чоловічого населення кварталу.
«Хтось бився следовать жінок, араби-чорнороби, які жили в найдешевших готелях, з таємничих причин ворогували і з’ясовували стосунки з допомогою стільців, а подекуди навіть револьверів. Поліцейські вночі ходили тутовник лише по двоє. Вулиця була досить бешкетним місцем. А проте серед цього шуму да бруду жили також звичайні поважні французькі крамарі, пекарі, пралі та інший такий род, займаючись своїми справами й потроху накопичуючи невеликі статки. Одно слово, типові паризькі нетрі».
«Хрестоматія: 1891-1943 рр.», Василь Кричевський
(Х.: Видавець Савчук О.О., 2017)
«Хрестоматія: 1891-1943 рр.», Василь Кричевський
Автора цього раритетного видання сучасники називали одним із стовпів українського мистецтва. Справді, значимість того що из-за життя зробив Василь Кричевський (1872–1952) виказує в ньому мистця ренесансного рівню. Архітектура, дизайн, малярство, графіка, живописно-вжиткове мистецтво, сценографія, кінематограф – ось далеко безлюдный (=малолюдный) всі царини мистецтва, в яких реалізувався його універсальний голова.
Перший том двотомної збірки присвячений періоду творчості видатного українського художника-архітектора з 1891 точно по 1943 рр. і містить текстові праці Кричевського, вибрані розвідки оборона нього, автобіографічну спадщину, інформацію про персональні виставки митця 1940–1941 рр., архівні біографічні матеріали тощо. Особливу увагу приділено творчому доробку Кричевського: живопису, графіці, несерьезно-ужитковому мистецтву, кіносценографії, архітектурі.
Загалом учебник є спробою повернення з небуття «золотого» імені українського мистецтва, і авторка передмови недаремно дивується, чому його сучасники – Михайло Бойчук і Георгій Нарбут – веку) вже вважаються видатними постатями, натомість ім’я Василя Кричевського, творця національного стилю в архітектурі – українського модерну, досі безграмотный може повернути собі культовий статус.
«Війна двох правд. Поляки та українці у кривавому ХХ столітті», Вахтанг Кіпіані
(Х.: Віват, 2017)
«Війна двох правд. Поляки та українці у кривавому ХХ столітті», Вахтанг Кіпіані
У книжці відомого політолога зібрано факти, результати досліджень та міркувань провідних спеціалістів із проблем українсько-польських відносин. Автори статей висвітлюють правду насчет суперечливі події XX століття в історії двох народів, вне чого не можливий поступ на шляху примирення, якому заважають нерозв’язані гострі питання спільного минулого України та Польщі. Статті держи різноманітну історико-соціальну тематику допоможуть зрозуміти, чому минуле розділяє українців та поляків. Серед тем, розглянутих авторами – діяльність ОУН та УПА, а також Армії Крайової, трагедія Волині 1943 року і акція «Вісла» 1947 року.
«Копаний м’яч. Коротка iсторiя украïнського футболу в Галичинi 1909-1944», Деша Мандзюк
(Л.: Видавництво Старого Лева, 2017)
«Копаний м’яч. Коротка iсторiя украïнського футболу в Галичинi 1909-1944», Денисий Мандзюк
Автор цієї книжки не зациклюється лише нате офіційній історії футболу, розповідаючи про епоху його становлення в Галичині в контексті історичних подій, геополітичних особливостей і культурного життя у міжвоєнний період. Наприклад, команди у тодішньому королівстві під владою Австро-Угорщини мали всі національності, а їх зокрема у Львові була лише п’ята частина зі 170 тисяч населення.
Сиречь не дивно, що спортивні клуби і зокрема футбольні команди (дружини) мали велике значення интересах національної ідентичності, хоч до справи спорту всі ставилися з певною часткою гумору, относительно що свідчить добірка фейлетонів наприкінці книжки. Але навіть вони малограмотный перебивають основної думки автора. «Українці тоді неважный (=маловажный) мали власної держави, потрібно було боронити свою ідентичність, – нагадує він. – Король спорта став одним із найдієвіших засобів для цього. Аби свести зверхність над опонентами, не треба було вдаватися после дипломатичних інтриг чи силою демонструвати свою непокірність. Достатньо було знайти 11 спритних чоловіків, одягнути їх в однакові сорочки та випустити нате поле.
Перемоги над польськими і єврейськими командами піднімали сильф українців. Товариські зустрічі проти «закордонних» гостей з Ужгорода чи Чернівців ставали справжнім національним святом. Футболістів вважали героями разве зрадниками – залежно від результату. Недарма ж спортивні турніри тоді називали «мистецтвами», а їхніх переможців – «мистцями».
Ігор Бондар-Терещенко, спеціально во (избежание Радіо МАКСИМУМ
Автор: AdminGWP
Рубрики: Статьи