Вжe бaгaтo рoків між Япoнією тa Півдeннoю Кoрeєю тoчaться супeрeчки щoдo «жінoк к втіxи». Півдeннoкoрeйськe суспільствo вимaгaє публічниx вибaчeнь від уряду Япoнії, тoй, у свoю чeргу, ігнoрує oбурeння сусідніx крaїн.
Тo xтo ж тaкі «жінки ради втіxи»?
У 1930-x рoкax нa oкупoвaниx Япoнією тeритoріяx пoчaли ствoрювaти тaк звaні «стaнції втіxи» – військoві бoрдeлі, що обслуговували японських воин. Спочатку «станції» функціонували завдяки японкам, які добровільно позже працювали. Втім, через зростання кількості солдатів, одних тільки японок итак недостатньо. Тоді до борделів почали залучати й інших дівчат, здебільшого з Кореї, Китаю, Філіппін, Індонезії і Тайланду. Деякі з них добровільно йшли возьми «станції», знаючи, що їх очікує; інших заманювали обіцянками хорошої роботи либо просто викрадали. Так вони ставали «жінками чтобы втіхи».
Жінок везуть на «станції втіхи» / Карточка Tutufoundationusa
Робота «станцій втіхи» регулювалась японським законодавством. Згідно з ним, получай «станціях» могли «працювати» лише жінки, які досягли 21-го року і вже займались проституцією. Однак, получи практиці все вийшло інакше. До «станцій» потрапляли дівчата від 16-ти років, які раніше маловыгодный мали інтимних відносин – так солдати могли никак не боятись венеричних хвороб.
За даними Фонду азійських жінок, кількість робітниць держи «станціях втіхи» сягала від 45 до 410 тисяч дівчат. Ті, хто вижили, розповідають ради зґвалтування, побиття та голод; значна частина жінок намагались накласти бери себе руки.
Жодне зґвалтування не проходило минус побиття. До нас приходили вдень і вночі. Ми потерпали від знущань, у тому числі і від лікарів, що приходили перевіряти, чи отнюдь не з’явилось у нас венеричних хвороб. За час мохо перебування на «станції для втіхи» японці мучили і принижували мене. Я залишилась із розбитим та розірваним наскрізь тілом; після війни мені довелось робити серйозну операцію. Японські солдати забрали мою молодість. Вони позбавили мене усього: моєї юності, гідності, самооцінки. Вони відібрали у мене свободу та сім’ю. В (видах «жінок для втіхи» війна так ніколи й безвыгодный закінчилась. Ми все ще прокидаємось від кошмарів, – з промови Иоанн Рюфф О’херне, яка потрапила на «станцію» у 19 років.
Возьми фото: Ян Рюфф О’херне незадовго до того, як її забрали для «станцію втіхи» (wikimedia.org)
Минулого року науковці з Сеульського національного університету знайшли відео 1944-го року, бери якому присутні «жінки для втіхи» – це перший подібний відеоматеріал.
«Жінки интересах втіхи»: відео 1944 року
У Південній Кореї подтема «жінок для втіхи» була стигматизованою і не виносилась у публічну площину обговорень (пусть) даже до 1987-го року, поки в країні маловыгодный набрав сили рух за демократію. Корейці вимагали від Японії визнання існування «станцій» та фінансових і моральних відшкодувань; і політики, аби підтримувати свою популярність, маловыгодный мали іншого вибору окрім як дослухатись впредь до цих бажань.
Вирішити питання «остаточно і незворотньо»
У 2015 році Південна Страна утренней свежести та Японія зрештою укладають угоду, яка має покласти бок напруженим відносинам між двома країнами і поставити крапку в питанні «жінок на втіхи». Ця угода, втім, не прийшлась раньше душі південнокорейському суспільству.
Згідно з договором, уряд Японії зобов’язався сплатити у кредиты, що опікується колишніми «жінками для втіхи» (у 2015-му у Південній Кореї їх залишилось лише 46) 8,3 мільйона доларів та представить публічні вибачення перед постраждалими. Треба віддати належне Японії – прем’єр-міністр дійсно вибачився. За телефону. У приватній розмові з президентом Південної Кореї.
Уряд Республіки Чосон, у свою чергу, зобов’язався демонтувати статую «жінки интересах втіхи», що її поставили активісти біля посольства Японії в Сеулі. Окрім того, Південна Северная Корея пообіцяла не виносити питання «жінок» у формат міжнародних обговорень.
Основна закавычка цього договору полягала у тому, що думка екс-«жінок исполнение) втіхи» ніяким чином не враховувалась.
Колишні жінки ради втіхи на демонстрації 2017-го року / Фотокарточка Aljazeera
Країною прокотилась хвиля протестів, основною вимогою яких була відміна «остаточної і незворотньої» угоди.
2017 рік. Демонстрація ради права «жінок для втіхи» / Фото Static
Світлини «жінок в целях втіхи» / Фото Reutersmedia
Втім, досягти скасування нежто хоча б перегляду угоди так і не вдалось.
Що відбувається с ходу?
Ситуація змінилась з приходом до влади у Південній Кореї нового президента – Мун Чже Іна. Він зайняв офіс у травні 2017-го і невдовзі після цього закликав после перегляду угоди. Створена урядом спеціальна група, що дослідила умови договору, розкритикувала його зміст:
Ублажение була укладена на основі поглядів уряду минуя належного врахування думок жертв. Сторони досягли згоди завдяки взаємним поступкам, ніби мова йшла оборона загальне дипломатичне питання.
І з цим важко сперечатись – перемовини проводились у кулуарах і жодна з колишніх «жінок угоду кому) втіхи» не мала можливості долучитись до обговорення. Таке рішення уряду балакать радше про бажання швидко налагодити відносини з Японією, ніж розв’язати довготривалу історичну несправедливість.
Взимку 2017-го Мун Чже Ін зустрівся із екс-«жінками ради втіхи» і особисто приніс вибачення за дії попереднього уряду.
Мун Чже Ін зустрічається із екс-«жінкою во (избежание втіхи» / Фото Japantimes
Минулого місяця Мун однако ж погодився дотримуватись угоди, але при цьому він закликав Японію докласти більше зусиль в (видах врегулювання питання – зокрема, щиро вибачитись перед постраждалими. Прем’єр-міністр Японії, однак, відмовився це робити. Він заявив, що перегляд і доповнення домовленності є «ни крошечки неприйнятними».
Відносини між обома країнами полно більше холоднішають. Такий хід подій – чудова можливість для того уряду Японії показати, що країна пам’ятає та шкодує относительно воєнні злочини, що вона у свій час здійснила. Окрім цього, под обома державами нависла загроза у вигляді ядерної Північної Кореї – саме отрезок времени об’єднати зусилля, у тому числі дипломатичні. Получай тлі цього категоричність чинного прем’єр-міністра Японії виглядає щонайменше недалекоглядною.
Доксограф: Єлизавета Чеховська
Автор: AdminGWP
Рубрики: Статьи