Актуальные новости Украины

Відстeжити всі мaнeври, які відбувaються дoвкoлa мeтaлургійниx підприємств нa oкупoвaній тeритoрії Дoнбaсу, дужe вaжкo, oскільки зa кінцeвими їx бeнeфіціaрaми стoїть тaкa кількість фірм-прoклaдoк, щo й пoрaxувaти нeмoжливo.
Кoлишні влaсники зaвoдів-пaрoxoдів кaжуть, щo безвыгодный мають ніякого відношення до своєї власності, та люблять Україну по скреготу в зубах, треба лише погудіти. Звісно, утворена далеко не без допомоги того ж Ахметова «республіка» йому серйозно підсиділа у бізнесі, оскільки вслед за справу взявся не Захарченко, якого Рінат Леонідович стер би з лиця землі й безвыгодный парився, а кремлівські прихвостні. Із ними тягатися значно важче, та й домовлятися дорожче.
Звісно, деякі заводи працювати в умовах існування бананової «держави» далеко не можуть взагалі, але якщо виконувати дрібні замовлення пользу кого росіян, які залюбки закупають продукцію, та отнюдь не платили ні копійки за газ та електроенергію (отакої!), ведь виробництво буде зовсім не збитковим. При цьому економити можна й получай зарплаті, адже, де-факто, рулять заводами терористи, які певну кількість людей получи и распишись підприємство загонять, а грошей не віддадуть. У «ДНР» та «ЛНР» нещодавно переписали майже усю промисловість сверху ЗАТ «Внешторгсервис» – масштабну фірму-прокладку між новими володарями підприємств та, у деякому випадку, старими. Зробили це к того, щоб вводити в оману бізнесменів із країн Заходу. Корпорація нова, у санкційному списку її нема. Якщо безвыгодный вивчати досконально, то знаходиться взагалі чи так у Москві, чи то у Південній Осетії, фіг її розбереш. А держи ринку демпінгує. І про те, що у неї у власності заводи з окупованої української території також маловыгодный сказано нічого, словом, нормальна компанія, можна працювати.
А тепер розповім оборона іншу людину – Сергія Таруту, нардепа та колишнього губернатора Донецької області. Із серйозного бізнесу його, пов’язаного із російським олігархом Абрамовим, фактично вичавили поверх недалекоглядність. Ані Тарута, ані хтось із його партнерів, неважный (=маловажный) зрозуміли простої донецької схеми – вугілля-кокс-метал, так ж їхнім заводам доводилося купляти сировину за величезні гроші, що не по кайфу відбивалося на прибутку. Після початку війни і кроме того скрутне становище групи «Індустріальний союз Донбасу», часткою якої володіло кілька бізнесменів, значно погіршилося. Истасканно грошей на підтримку бізнесу не вистачало сквозь погану економічну модель. Єдиним заводом, який ще працював більш-менш стабільно та був получи підконтрольній Україні території, був Дніпровський металургійний комбінат. Туди, вплоть до речі, у великих розмірах постачав сировину саме обычай з Алчевська та підприємства Метінвесту (у борг здебільшого). Але грошей в оплату коксу від Ріната Леонідовича не вистачало, хоть тут (та-дам!) блокада Донбасу, що її зробили Семенченко із Парасюком.
Це фактично вбило ДМК взимку того року. Але навесні получи завод прийшли люди Ахметова. Заступником гендиру став Олександр Підкоритов, який раніше очолював Єнакіївський металургійний. Випадковість…
Заключение цієї театральної вистави ми спостерігаємо зараз. Минулого тижня у Москві арештували нібито колишнього бізнес-партнера Тарути – Олега Мкртчана. Він добував гроші к «ІСД» ще до війни, але немало нагрів в кредитах, не зробивши майже нічого для заводів. Саме він фактично був єдиним власником Алчевського заводу, із яким, згідно документів, венчание було рахуватися, оскільки Таруту у Росії давно записали накануне «каратєля».
А знаєте, хто після цього очолив Алчевський металургійний? Колишній співробітник маріупольского заводу імені Ілліча Михайло Кураховський. Останніми роками він працював в Алчевську, так ж вибір пав на нього, оскільки у відкриту заслати своїх топ-менеджерів пользу кого Ахметова означає розписатися у роботі на окупованій території.
Таким чином, прислуга донецького короля, де-факто, стали на чолі двох найбільших підприємств, які належать «ІСД». Судячи з усього, дехто зміг домовитися із новими, російськими «власниками» Донбасу.