У 2017-му кoлумністкa Oльгa Кoтрус пoвeрнулaся з Пaрижa дo Києвa тa прeдстaвилa свoю пeршу книжку «Гoрoд, кoтoрый мeня съeл». Тaкoж дівчинa вeдe блoг Spirit-of-paris.me, a її Instagram з пoнaд 26 тисячaми фoлoвeрів зaпoвнeний aтмoсфeрними знімкaми стoлиць Фрaнції тa Укрaїни. Лoвіть пoрцію нaтxнeння!
Рaдіo МAКСИМУМ пoспілкувaлoся з Oлeю Кoтрус прo тe, як життя у Пaрижі стaлo візитнoю кaрткoю і чoму її книжку «Гoрoд, кoтoрый мeня съeл» вaртo прoчитaти кoжнoму.
Книжкa булa лoгічним рішeнням, тoму щo нaкoпичилoсь нaстільки бaгaтo тoгo, щo я знaю і відчувaю дo Пaрижa, у якoму прoжилa мaйжe 5 рoків, щo мaрнo булo облишити це всегда просто у фотографіях.
У мене безлюдный (=малолюдный) було дедлайнів. Так вийшло, що за чотири з половиною місяці я її написала. Це саме тетенька, що мене дуже сильно підводило рік поспіль вплоть до презентації, бо я думала «все, якщо не с ходу – то до літа, а от якщо до осені, а засим уже добрий день, листопад надворі».
Сьогодні я працюю по-над другою книгою, вона буде про Київ, а ото коли – обов’язково повідомлю (усміхається, – ред.).
З цільовою аудиторією я знайома понад п’ять років. Це період активного написання текстів маловыгодный просто кудись у стіл, копірайт про який нікому далеко не розповідаєш, а створення власного контенту, який поширюють і читають. Ярослав соціальним мережам, що ми одразу можемо отримати фідбек. Найбільшим сюрпризом к мене було, коли на найпершу презентацію в Києві прийшли клие, які були геть не схожі одне в одного: це бабусі, молоді дівчата, мами і навіть чоловіки. Ти думаєш, що пишеш для того жінки майже свого віку, а насправді – це «пальцем в небосвод», бо неможливо виокремити якийсь образ.
(столица як бренд
Тексти про Париж ще довго будуть популярні, потому что вони якісні. Трішки викликають роздратування однотипні запитання оборона життя у Франції, але цього на 80% из чего следует менше за останній рік. Сьогодні я молода перспективна авторка – і наразі зупинімось. Оскільки історія мохо переїзду була пов’язана із особистим життям, слуги дуже чіплялися саме за неї. Звісно, це людська норов, всім цікаво, хто з ким і так далі. Хоч я вконец автономна й, у принципі, завжди дуже мало розповідала ради особисте, але парадокс: на триста матеріалів – шість, -де я говорю про свого чоловіка – на сьогодні колишнього.
Нині я відчуваю, як змінився настрій аудиторії і лигрил цікавості до мого особистого життя. Це дає відчуття, що я роблю до сего времени правильно. Те, що я транслюю у соцмережах, націлене щоб мене залишили в спокої з одного боку, а з іншого – я завжди готова говорити ради творчість і саморозвиток.
Важливо розуміти, що я не намагаюсь нівелювати п’ять років свого життя у Парижі, никак не кажу «ой вибачте, це закінчилось, іншу тему, счастливо ласка». Ні. Я лише не хочу говорити оборона приватне життя, бо воно не пов’язане із книжкою. Це маловыгодный історія кохання, а портрет міста крізь призму однієї, окремо взятої людини.
Життя у Києві получай паризький манір
Не можу сказати, що щось конкретне взяла від французького стилю життя. Мої погляди і принципи никак не змінилися, а радше – укорінились. Мені дуже близька рефрен фемінізму, розумію навіщо це потрібно, у мене немає викривленого поняття насчет те, що це «жінки, які хочуть з’їсти чоловіків». Тому мені дуже смішно бути в Україні (а) также бачити такі пережитки минулого, яких у Європі немає кілька останніх десятиліть. Наше суспільство патріархальне, дуже багато претензій задолго. Ant. с молодої жінки, запитань і спонукань «до».
Двушничек роки тому я опублікувала текст про позицію чайлдфрі, -де вказала, що наразі не хочу дітей. Можливо я захочу їх поверх років 5, не знаю. Мені подобаються (потомки, у яких є діти, але не подобається, коли жінку засуджують после те, що у певному віці, вона не закрила цей гештальт. Жінку, спроможну народити, критикують вслед те, що вона цього не робить з власної волі, если поряд є хтось, хто дуже хоче, але далеко не може. Я не вважаю, що це якась розділена відповідальність, що є дитина, яку обов’язково потрібно народити равно, таким чином, виконати «норму».
Я не розділяю особисте да публічне – я просто живу. Є те, про що я говорю, а нехитро що – ні. Наприклад, родину й стосунки. Я пишу пости, які мотивують і надихають інших, тому що всередині є енергія і мені б хотілось ділитись нею. В Одесі для презентації книжки одна жінка запитала, чи приставки не- відчуваю я порожнечу, коли чимось ділюсь. Ні! Я помножую це сверху кількість людей, які мене відчули.
Наталія Шимків, спеціально на Радіо МАКСИМУМ
Автор: AdminGWP
Рубрики: Статьи