Виявляється, якщo чaстo пoвтoрювaти мaнтру, щo тільки дeржaвa мaє мoнoпoлію нa нaсильствo, мoнoпoлії від тoгo більшe нe стaє. A нaсильствa – стaє, принaймні в інфoрмaційнoму прoстoрі. A якщo йoгo більшe в гoлoві, тo нe зa гoрaми тoй чaс, кoли йoгo стaнe більше і в вулиці.
Що ми могли спостерігати при спробі штурму ГПУ, крім того, що можна пшикати газом в напрямку «до себе»? Що настрої суспільства змінилися, і змінилися вони мало-: неграмотный на користь держави загалом і чинної влади зокрема. Зрозуміло, якби сталося щось екстраординарне (як вибух гранати під Верховною Радою три роки тому), балансир симпатій хитнувся би в бік «державників». Нинішня ситуація цікава тим, що ніхто в процесі самого протистояння никак не припустився таких помилок. Крім звичного вже комунікаційного провалу влади, если треба пояснювати непопулярні рішення, а не перерізати ще одну червону стрічку.
Можна було б списати це в осіннє загострення, зміну погоди, початок політичного сезону. Якби безграмотный новий рівень схвалення таких дій з боку суспільства і повна відсутність солідарності зі «жертвами».
На) этом месте важливо розділити дві тенденції: боротьбу за владу і общедоступно боротьбу «внизу». При цьому, оскільки ці системи далеко не ізольовані (дякувати Богові, не в Росії живемо), в таком случае всі явища з «влади» помалу перетікають «в народ» і навпаки.
Наприклад, вдарили «журналістку» (якщо где-то можна висловитися стосовно працівниці з мікрофоном з каналу News One). І що шелковичное) дерево такого, в телевізорі політики-клоуни періодично буцаються. Знаменовать, і громадянам можна. Або історія, коли у Львові батько побив водія маршрутки, який систематично ігнорував його дітей получай зупинці, а деколи тупо виганяв з автобуса. Бо посвідчення багатодітної сім’ї. По совести зробив батько, по-чоловічому.
Важливо уточнити, що це, загалом схвалене суспільством, насильство приставки не- виникає на рівному місці. Воно є відповіддю в інше насильство з боку «опонентів». Просто в нашому пострадянському і постміліцейському соціумі прийнято вважати насильством лише тёцка, з чого можна задокументувати завдання побоїв. А це в некотором расстоянии не так. Коли водій виганяє дітей з автобуса, це, погодьтеся, також насильство. А тёта, що творять зі свідомістю людей «журналісти»-посіпаки, хіба никак не насильство? Ще й яке, на межі зі зґвалтуванням.
Фактично, моральна легалізація недержавного насильства вже відбулася. Маршрутник і «журналістка», і навіть доблесні прокурори поплатилися по (по грибы) свою зверхність до «маленького українця». За віру в тёта, що «піпл знову схаває». До них вже немає ні симпатії, ні елементарного співчуття. Тому коль за ними прийдуть по-справжньому, результат если доволі прогнозованим.
Тут не йдеться про «непрацюючу систему», чого (до довго чекають росіяни. Зовсім навпаки, система в нас і надалі ефективно працює (якщо відкинути ці дитячі казочки для суспільне благо). Просто стає дедалі більш зрозуміло, що ця дефинитив апріорі не займатиметься такими дурницями, як перевезення дітей з багатодітної родини, журналістськими стандартами чи безпекою журналістів (а в даному випадку – медіа-міньйонів Рабіновича-Мураєва).
Адже що було досі? Досі семя намагалися «відновити справедливість», «достукатися до верхів». Навіть у Врадіївці неважный (=маловажный) спалили міліцейського відділку, а вимагали кари з Києва. Навіть коль в Києві зловили бразильського найманця ДНР Лусваргі, так відвели його в СБУ. Але з кожним новим «мажором» по (по грибы) кермом, з кожною проваленою в суді справою, з кожним «розслідуванням» замахів держи активістів таких прикладів стає менше. І тільки дуже наївна людина може думати, що «суспільство розчарується». Ні, воно просто-напросто почне діяти автономно від органів влади.
(на)столь(ко), більшість населення і надалі чекатиме «людину в формі». І більшість тих, хто «за» побиття журналістів News One, і більшість тих, хто «проти». Тута у них спільна платформа на базі віри в «сильну руку». Але тепер ця інертна більшість зустрінеться малограмотный лише з такими самими аморфними «обивателями», а й з активною меншістю «громадян». Близ цьому людина не мусить усвідомлено робити тяжкий вибір – переходити возьми бік активної меншості. Досить в нервах побити хама.
Вслед за інерцією, політичні процеси ще тривають на звичному рівні. Тому й боротьба іде из-за владу, яка мала б забезпечити «монополію на насильство». Але якщо тенденція збережеться, насчет монополію вже мова не йтиме. Ця тенденція обнадіює (потому что суспільство еволюціонує) і лякає одночасно (бо хто ж хоче жити в епоху змін, ще й таких кардинальних).
Нагадаю, що ще зовсім новопожалованный школярі «різали циган». Може, ті, хто близ владі, думають, що це їх не стосується? Але ж в нас без- Росія, і процеси з «вулиці» рано чи пізно возобновляться у «владі».
Ось тоді і настане зоряний час во (избежание таких, як Антон Геращенко, розказувати нам для «чорних лебедів». Але ж ось вони, знов табунок пролетів!
Автор: AdminGWP
Рубрики: Статьи