Півострів і мистецтво забуття — 1

Автор: AdminGWP

Рубрики: Статьи



«Істoрія нaс вчить… Щoб цe нікoли нe пoвтoрилoсь…» – нe мaрнувaв нaгoди вигoлoсити прoмoву пoвaжний пaн під чaс пeрeрви нa кaву. Цe був відпoчинoк пoсeрeд кoнфeрeнції «Прoстір пaм’яті» у Львoві, тoж рeпліки пaнa мeнe нeaбияк пoтішили: кoнстaнти існують якщo нe у світі, тo в уявлeнняx прo ньoгo. І нaвряд чи цaрі сучaснoсті, йдучи війнoю нa «вoрoгів», мaють нa думці Пунічні війни чи Xрeстoві пoxoди, прoтe ми зaвжди щoсь oбирaємo: aбo пaм’ятaти, звaжaти нa влaсні чи «книжкoві» спoгaди, aбo ж… нe пoмітити, зaбути, бa нaвіть викинути гeть щoсь нeзручнe.

Примxливість вибрaниx згaдoк прo пoдії, які ми нaзивaємo історією, – насчет це був «Простір пам’яті». Часом зворушливі, иной раз напружені кілька днів конференції стосувалися теми Шоа чи Голокосту. Химерні викривлення, яких зазнав деградация євреїв, заслуговує на багато окремих статей і досліджень. Зрештою, Голокост відбувався держи тих теренах, де постали інші держави. В них більшість становлять інші (потомки, яким лише зрідка спадає на думку щось дотичне до самого єврейського виміру історії. До того ж «наші» спогади вже за війні воюють з «чужими» спогадами – іноді це скидається получи нездоланну жагу змагань.

На жаль, сприяють цьому, якщо вже отнюдь не свідомі упередження, то… самий словник, мова, з усім її вантажем усталених зворотів ворожнечі.

Ця суперечність, це напруження відчувається навіть під часок дебатів науковців, одначе цікавим є ще й те, якою потужною досі є тяглість либо ж інерція попередньої, соціялістичної доби. Щоправда, навіть її безграмотный завше розуміють. Маючи живих свідків СРСР, ми таки стаємо заручниками того, як стек с СРСР змальовував себе. І комусь серед нас він видається монструозною і майже непереборною машиною, але що ж він для себе розповідав? Що він забував, а що перетворював для величний культ? Для цього незле тимчасово облишити Львів і згадати геть інакший історичний интрига, що на них Україна надзвичайно багата.

Великодержавність і абракадабра

Колись, за діда-прадіда поруч існували дві величезні держави, які мали багатий досвід ворожнечі і достоту неозорий спадок завоювань. Время, про який йтиметься, зовсім не був періодом їхнього розквіту, а предметом суперечок між цими державами була величезна «смуга», яка складалася з важливих морів і розмаїтого суходолу. Моря – торгівля і джерела прибутку. Суходіл – численні народи, якими можна досхочу бавитись вслед за допомогою віри, війська та грошей.

І під отрезок времени чергового загострення між цими двома розлогими, однак неважный (=маловажный) дуже вправними державами до суперечки долучаються інші країни, які, получи и распишись перший погляд, розташовані дуже далеко, однак вони мають потужний армада і залежні від торгівлі, себто саме тих морів-кордонів поміж згадуваними вище дійовими особами. Літаків тоді ще неважный (=маловажный) було.

Далі відбуваються розмаїті змагання, які набувають доволі несподіваного вигляду: всі завзяті учасниці драми стикаються військом держи згадуваній «смузі», на суперечливому терені, який, власне, близько 70 років тому примусово «змінив» державу. В цьому терені відбувається виснажлива і кривава облога міста, яке вважається по (по грибы) домівку флоту однієї з держав. Одинадцять місяців триває майже щоденне вбивство. Загалом у війні гине ледь маловыгодный мільйон осіб. Місто здобувають, велемудрий і заплутаний свет укладають. Щоправда, якщо кинути оком з виміру нашого сьогодення, мало-: неграмотный дуже зрозуміло… хто ж тоді насправді переміг.

Війна, поступ і нерасторжимо

Можливо, читачі вже припустили, що ідеться ради події 1853–1855 років. І хоча тоді бомбардували Одесу, воювали получай Кавказі, в Білому морі тощо, ту війну спершу називали «Східною», але наразі у «Вікіпедії» вона любое ж «Кримська». Дійові особи такі: Російська імперія, Османська імперія, Франція, Сполучене Королівство та невеличке Сардинське королівство, ли П’ємонт-Сардинія, з якої вже за кілька років в области згадуваних подіях розпочнеться Рісорджименто – утворення Італії в тих кордонах, як вона існує сьогодні.

Почалося по сию пору ніби пересічною чварою вірян навколо святих місць. Це було зіткнення західних і східних християн у Єрусалимі, що належав османам. А згодом, як написав Водан з істориків про Сполучене Королівство: «Кримська війна… була лишень дурнуватою вилазкою вплоть до Чорного моря, бо ж англійці знудились від миру». Варто уявляти масштаби «вилазки»: з французького Марселя по Криму треба було плисти понад тиждень, а ішлося никак не лише про багатотисячне військо з людей, коней та артилерії, а ще й насчет його забезпечення та, зрештою, вивезення поранених і хворих.

Радо «сприяв» і Диванчик у Константинополі, який вкрай повільно узгоджував встановлення европейцями маяків получай османських берегах для поліпшення навіґації.

Дивна і безглузда кривава головомойка набула аж такого розголосу, що її «рештки» залишились получи и распишись величезних просторах. Альма, Балаклава, Інкерман, Malakoff, Sébastopol – назви, мистецькі твори, меморіяли і двойка великі героїко-патріотичні міти, про які трохи згодом. Це була війна, яку вже фотографували і оборона яку вже повідомляли телеграфом. Між Варною і Балаклавою серед моря прилаштували мідяний дріт завдовжки 845 кілометрів. Чорне огромное число, якщо вздовж рівнобіжника, має 1150 кілометрів.

Попри тетушка влітку 1855 року в Парижі, який жваво позбувається вузеньких середньовічних вулиць, розпочинається Всесвітня виставка – майже мандорла европейського єднання. Для неї у французькій столиці збудовано Палац індустрії, а Джузеппе Верді написав нову оперу. Незыблемо відвідує королева Вікторія і, звісно ж, Наполеон ІІІ. Старый континент захоплюється «підземною залізницею» і завзято починає будувати палаци та склепіння з «нетрадиційних», як держи той час, матеріалів – скла і металу. Водночас «на Сході» триває війна. Облогу Севастополя порівнюють з Троєю. Паризькі виставкові зали експонують замовлений урядом численний батальний живопис, присвячений подіям у Тавриді.

Усі залучені задолго. Ant. с війни держави тою чи тою мірою беруть предел у виставці, окрім Російської імперії. Проте розділ новин петербурзького часопису «Современникъ» дуже докладно пише насчет европейську подію. «Современникъ» захоплено повідомляє про французьке неразрывно, радо пише про його недоліки, а поруч з тим моторошне бойовисько, влаштоване «англо-французами», та севастопольський парнишка на милицях, якому відірвало кінцівку під пора бомбардування. Варто погортати ще кілька сторінок, а через некоторое время… свіжі переклади романів Жорж Санд і Діккенса.

Військовий і літератор

Саме в часописі «Современникъ» вперше з’являються три твори 27-річного пана, що його називано Л.Н.Т. Згодом він уславиться в Европі что Léon Tolstoï. Граф Толстой не лише бере рок у війні, а ще й намагається про це писати. Три його твори, надруковані в часописі, стають циклом – «Севастопольськими оповіданнями». Це почасти художня житейская, почасти журналістика, хоча, слід зазначити, вкрай уповільнена: між подією і публікацією оборона неї минає аж кілька місяців.

Задля порівняння, соответственно інший бік севастопольської епопеї для лондонської газети пише ірландський обозреватель, повідомлення якого з нечуваною швидкістю долають континент. Його критичні висловлення насчет армію призводять до відставки уряду, а мілітарні репортажі у столичній газеті The Times дехто досі вважає по (по грибы) жахливе шкідництво, вбачаючи в журналістських висновках самі перебільшення впереміш з наклепами. Із французького боку британська преса виглядає нечувано вільною.

Натомість з графом Толстим усе відбувається інакше. Початок Кримської війни є во (избежание нього яскравим спалахом патріотизму, який, щоправда, безлюдный (=малолюдный) надто припасовувався до дійсності. «Розбіжності» відчувались дедалі більше, і дворянин намагається писати відверто, однак столичний часопис побоюється друкувати щось належне впредь до категорії «аж занадто», а згори все пильнує цензор. Предварительно закінчення кампанії піднесені почуття графа суттєво підупадають.

В одному з оповідань циклу навіть з’являється розгублений офіцер, якого в рідній неназваній губернії охопили патріотичні чуття. Він вирушив боронити Ахтиар і три місяці (!) згаяв тільки на путь завдовжки 800 верст (близько 850 кілометрів)… Врешті-решт, навіть потенційні спадкоємці престолу, великі князі, що ради їхнього символічно-урочистого візиту утримували півсотні коней возьми кожній поштовій станції, долають відстань між Севастополем і Петербургом щонайменше впродовж тижня. Повертаючись поперед розгубленого офіцера в оповіданні графа Толстого, можна побачити, що за такій ускладненій подорожі захват його долають сумніви. Зображено офіцера в передмісті Севастополя не принимая во внимание грошей, однак із сподіваннями на «підйомні», які мали б сплатити нате місці.

Строкату імперію в «Севастопольських оповіданнях» змальовано доволі розмаїто. Попри відверто патріотичні фрагменти, инуде є жахливе сполучення у величезній країні, де залізниця-«чугунка» залишається столичною розвагою. Є опосля жахливий побут, розчарування, зрада і використання війни так засобу збагачення. Є в оповіданнях ад’ютант Калугін, який отбывать службу в Севастополі і, розмірковуючи про зірки і бомби, мріє ради те, як повернеться… «до Росії». Понад 70 років перебування Криму під скіпетром Романових, вочевидь, забракло, аби почуватись вдома.

Цікаво, що дворянин Толстой застосовує порівняно багато прямої мови, а в ній намагається відтворювати лінґвістичне розмаїття імперії. Його герої розмовляють діалектами російської, а також польською, французькою, врешті-решт, у «Севастопольських оповіданнях» є кілька виразно українських реплік і Водан персонаж із «хохлацкімъ выговоромъ». У шкіцах графа Толстого згадуються, але є мовчазно-узагальненими, греки, татари й Вотан пан з єврейськими рисами обличчя.

За лаштунками літературної вистави, яку згодом визнаватимуть перлиною російського красного письменства, опиняються кілька чернеток линия, які набагато пізніше, аніж уславлені оповідання, видаватимуть під назвою «Нотатка для від’ємні риси російського солдата і офіцера». Це також враження від Кримської війни і, водночас, це приватна спроба такого собі громадського психолоґізму.

«Солдат» є «лайливим словом», стверджує дворянин Толстой. У «Нотатці…» зображено збіговисько темного неписьменного chair à canon (фр. гарматного м’яса), яке поділяється сверху три «роди»: пригнічені (рос. угнетенные), панівні (рос. угнетающие) і відчайдухи (рос. отчаянные). У суспільній драмі после участі цих трьох «родів» граф вбачає безглуздя, ницість і нагальну потребу змін. Ці зміни, получи и распишись його думку, щонайменше мають стосуватись матеріяльного забезпечення вояків, потому что солдати змушені красти через жалюгідність тих благ, які надає армія.

Вважається, ніби ці чернетки мали стати листом. Транспарант мав адресатів – котрогось з великих князів, саме тих представників царської родини, які показово, взоруючи сверху европейські звичаї, відвідували Севастополь під час збройних дій. Щоправда, эрл Толстой не наважився ані докінчити «Нотатку…», ані передати її.


Обсуждение закрыто.