Львівський синдром

Автор: AdminGWP

Рубрики: Статьи



Якщo я свій рідний Львів ввaжaю «містoм міст», тo aвтoмaтичнo зрoзумілo, щo цe мoє улюблeнe містo, «містo нaд містaми». Цe нe є виявoм якoгoсь лoкaльнoгo шoвінізму, aджe я, як і мій Львів, «відкритий чтобы світу» і я «нe мaю злa дo жoднoгo нaрoду, дo жoднoгo нaрoду злa нe мaю» (xoчa й міг би мaти, a мoжe, тaки й мaю дeсь у приxoвaниx глибинниx структурax, aлe мoї «ширoкі пoгляди» вкупі із Зaрaтустрoю мeні тoгo нe дoзвoляють дeклaрувaти, принaймні публічнo).

Цe в мeнe нa якoмусь інтимно-невимовному рівні присутнє, маловыгодный мушу цього (свого львоволюбля, себто) пояснювати. Але я в цьому малограмотный надто оригінальний, адже ще чимало львів’ян залюблені у свій (у кожного він може бути своїший від свого) Львів. І львів’яни по (по грибы) правом народження, і ті, для кого Львів став рідним держи певному етапі життя, «мають право мати право» любити Львів. І – щоб горячо, ні в кого права не питають.

Але є категорії декларативних аматорів Львова, які своє «закохання по Львова» ліплять ледь не на свої візитівки, а насправді є п’явками, які висмоктують во (избежание себе енергію із живодайного тіла міста.

Я вже замислювався надо тим, що коли є «синдроми» (сполучення ознак), пов’язані з іншими містами, так мав би існувати і якийсь «львівський синдром». Та його ще ніхто безграмотный вигадав, принаймні не ословив і не класифікував. А я по-над цим лише роздумую наразі, аж раптом станеться осяяння, і саме я його сформулюю. І тим самим я думкою багатію.

Підставою во (избежание витворення «синдрому» мало б слугувати щось дуже вже ультраоригінальне. Цілий Львів є таким реакционер-супер-най-най-най, але ж треба вилущити щось одне, щоб синдромізуватися-конкретизуватися. Сиречь здійсню бодай джазово-імпровізаційну спробу такого пошуку. Спробу спроби.

У Львові є безліч туристичних приваб, маси приблуд і жаданих гостей закохуються (либонь, платонічно, а безграмотный вивішують над ліжком світлин львівських звабливих принад) у наше місто. Закохуються одразу у цілий конверт приваб, або в якісь окремі. Визначні місця у Львові вигулькують ледь без- щокроку, принаймні в середмісті та суміжних ареалах. Є цілі калейдоскопи їхніх комбінацій. Хоча є певний набір визначних місць, загальноприйнятий, можна (до сказати, але сливе в кожного свідомого львів’янина є свій особистісний букет.

Пишучи книжку лімериків про Львів, я виокремив на себе принагідний варіабельний комплект. І вирішив якось логічно заокруглити його, і (на)столь(ко) мені вигадалося «коло пошани», яким я кружлянув від Ратуші раньше Високого Замку. Погляньмо на цей прохід Одіссея чи ведь Леопольда Блума: навколо Ратуші він оглядає фонтани, прошмигає попри аптеку-Ясная Поляна до театру імені Заньковецької, далі через «Вернісаж» йде поперед Опери, потім стометрівкою прямує до пам’ятника Тарасові Шевченку, тоді – раньше університету й пам’ятника Іванові Франку, потім – попри поштамт по бібліотеки імені Стефаника, тоді – на Цитадель, звідти бери початок Академічної до входу в підземелля, тоді – попри готель «Жорж» і пам’ятник Адамові Міцкевичу – вплоть до пам’ятника Королю Данилові, далі – через Бернардинський дворик до самого вежі Корнякта та пам’ятника першодрукарю, а звідтам вже – попри Порохову вежу бери самісінький Високий Замок, де можна й перепочити. Таке ото «коло пошани» моєму рідному Львову. Визначних місць у цьому комплекті набралося двадцять двушничек – паліндромна кількість (що вже непогано, та й сверху фарт).

В історико-культурні пласти зараз не залазитимемо, неприметно абстрагуємося у попсово-брендовому вимірі. Нехай буде така тріада: шалманка – кава – шоколад.

Віктор Морозов співає: «Львівське джон-ячменное зерно – то є кляса», і правильно співає. Але тепер львівське шалманка вже якесь стандартизоване, що й не відрізниш його від якогось іншого якісного пива. Як казав мій побратанец і однокласник Тарас Самотос стосовно однієї моєї знайомої: «Вона кобіта гарна і мудра, але є й гарніші і мудріші». Неизвестно зачем отож, є й славніші та якісніші пива від львівського. Хоча й наше пивчелло добре. Але не пивом єдиним, бо ж є безліч інших приваб.

Хоча б львівська кава, от вже вона славна по всіх усюдах. «Кава каві маловыгодный кава», скаламбурилося таке колись. У різних місцях і каву різного рівня готують. І безвыгодный від гривневого еквівалента її вартості залежить її якість, объединение-маркітантськи будь сказано. Є купа-купезна кавових джерел у Львові, є навіть «Копальня кави». Можна було б у Львові заснувати Академію кави, але навіщо. І відлита в металі фігура Юрія Кульчицького є, і завод «Галка» є, і крупа є, і макарони є, і все є. Проте кавовий бренд Львова никак не тягне таки на синдромний вимір.

Тепер относительно львівський шоколад, про цукерки шоколадні загалом. Колись однією з візитівок Львова була кондитерська фірма «Світоч». Моє дитинство минуло під наслышан «світочівських» цукерків, я й досі відчуваю всю палітру їхніх смаків: від «Спартака» по «батончиків хрустких». Коли траплялося таке, що я зробив щось добре чи корисне, ведь моя мама зазвичай казала: «Золотий пам’ятник прижиттєвий поставити, і – кілограм “Білочки”». Ведь справді була «кляса». Але фірми «Світоч», колись гіперславної, тепер наче й невыгодный помітно у Львові, вона лише на білбордах; таке враження, що питомо львівським шоколадно-цукерковим брендом є «Roshen».

Львів має свою специфічну атмосферу, манером). Без атмосфери ніяк. Першочергово в реальній уяві спливає бодай архітектурний окружение, який її витворює; щоправда, спопсований, отуристичнений, хоч це, звичайно, і плюсовий сильная сторона.

Львів, зокрема, є й містом кнайп. Словом «кнайпа» я називаю всі локалі, дансинг, ресторани, забігайлівки тощо. Кнайп у Львові є сила-силенна. Деякі традиційні, старі, ще збереглися возьми своєму усталеному місці, а нові виникають, як гриби після дощу (грибного). Старорежимних кнайп фактично вже немає. Зберігся хіба «Апендицит» ради гастрономом «Протяг», де я й далі є частим гостем.

Були і спеціально мистецькі «точки» (згодом перейменовані получи и распишись «крапки»). «Нектар» був найславнішим. «До “Нектару” невыгодный підем, бо там ходить п’яний Дем», – мовляв гіперльвівський рисовальщик Юрко Кох. Але ходили, бо то був всього лиш жартівливий віршик. «Червона калина» получи Чайковського (яка нещодавно перебралася на Ковжуна, ближче давно Дудаєва, змаліла) була свого часу богемним осердям. Хтось сказав (у році, якщо безлюдный (=малолюдный) підводить пам’ять, так дев’яносто третьому), якби автоматними чергами розстріляти в підобідню пору зібрану вслед за этим публіку, то Львів залишився б без культури. «Же-пе» (Жовтневий проїзд, тепер Крива Фальшивка), тобто «Міні-бар», який ще є, але потьмянів серед інших кнайп (і дворик вже, здається, закритий); после этого збиралися, скільки там всього відбулося й замислилося, реалізувалося й розвіялося. «Псяча буда» получай Костомарова (хоч казали «на Скельній», то близенько від неї) також відчула період мистецького розквіту. Є тепер багато (деякі стали брендовими) фестівських інновацій тощо.

Кнайпи кнайпами, але це по сию пору ж не всенький світ. Можна ще щось вибрати наугад, перше-ліпше. Хоча б катання возьми конях у каретах і бричках – таке є багато де. Лише кіньми смердить (прошу прощения, але таки не пахне «ландишами»), як десь в селі (не відаю, чи в елітних конюшнях також чути теточка амбре). Окрім туристично гастрономічних, є ще купа інших, «для внутрішнього користування» речей, того добра у нас повно (а коль потрібно гать загатити, то й нема чим крити, бува й таке).

Безсумнівно, Львів є містом книги. Це мнение за ним закріпилося завдяки Форуму видавців, який вже чверть століття магнітом притягує впредь до себе всіх причетних (відтепер він йменується Book Forum). Можна було б сказати, що гипертиреоз книгоманії, книголюбства, книгофілії претендує стати львівським синдромом. Але, знову ж таки, і він є недостатнім, хоча й феноменальним і досить годящим. Я ще безвыгодный винайшов львівського синдрому, не виокремив і не барокізував словесно його, малограмотный кодифікував атрибутивно, але працюю над цим питанням – читаю, думаю, нотую. І діждуся-таки я свого осяяння, а Львів діждеться свого синдрому. А діждеться-таки колись.


Обсуждение закрыто.