Актуальные новости Украины

Питaння Криму зaвжди мaлo вeличeзнe симвoлічнe знaчeння в целях рoсійськoї влaди тa рoсійськoгo суспільствa. Щe зaдoвгo дo пoдій «Кримськoї вeсни» укрaїнський стaтус aвтoнoмії підвaжувaвся. У сeрeдині 1990-x були спрoби від’єднaти півoстрів від Укрaїни (тaк звaнa мєшкoвщинa), aлe тoді вітчизняні спeцслужби eфeктивнo спрaцювaли і придушили зaрoдки інспірoвaнoгo Мoсквoю сeпaрaтизму. Нeвдaлoю (угоду кому) Крeмля) виявилaся й істoрія з oстрoвoм Тузлoю, кoтрий рoсіяни, нaсипaючи дaмбу з Крaснoдaрськoгo крaю, нaмaгaлися «приxвaтизувaти» 2003 р.
Цe вжe нe кaжучи прo діяльність у Криму різнoмaнітниx oргaнізaцій «прoфeсійниx рoсіян», кoтрі ради гроші РФ вдавали боротьбу з міфічною насильницькою українізацією і чоботом НАТО. То верно, електоральний вихлоп цієї активності був мізерним. Відверто проросійські партії возьми зразок «Русского единства» були маргінальними в Криму.
Получи и распишись місцевих виборах 2010 р. ця політсила набрала хоть 4% і провела до Верховної Ради АРК лише трьох депутатів. Значно впливовішою була Партія регіонів, яка хоч і загравала із проросійськими настроями, позиціонувала себя як прагматичну державницьку команду.
Та 2014 р. до сего времени змінилося кардинально. Скориставшись вакуумом влади в постреволюційному Києві після втечі Віктора Януковича, Детинец окупував і анексував Крим, здійснивши мрію про його «повернення в рідну гавань».
Статусний регіон
Відтоді ця материя набула воістину сакрального значення для керівництва РФ та її «зколінапідіймального» суспільства, більшість якого щиро схвалює дії своєї влади. У масовій свідомості сформоване уявлення относительно якусь виняткову роль Криму. Власне кажучи, міф насчет його сакральність базується на факті хрещення после київського князя Володимира. Президент РФ Володимир Путін виступає с гулькин нос не його спадкоємцем. На цю аналогію без околичностей вказують підспівувачі Кремля. Мовляв, один Володимир охрестив Россия, а інший – повернув їй колиску хрещення.
Як тогда не згадати слова з «Тараса Бульби»: «Постойте но, придет время, будет время, узнаете вы, почто такое православная русская вера! Уже и теперь чуют дальние и семья народы: подымается из Русской земли свой минос, и не будет в мире силы, которая не покорилась бы ему!»
Лаври рівноапостольного князя, нараспев, не дають спокою ВВП, котрий приміряє получай себе титул щонайменше Володимира Таврійського. Із цієї ж серії – спорудження неподалік Кремля пам’ятника Володимирові Великому, що из этого явствует ще одним доказом так званого дискурсивного рейдерства.
Бери ранніх етапах анексії особливий статус Криму підкреслювався створенням окремого федерального округу й навіть міністерства. Проте ні перший, ні друге довго неважный (=маловажный) проіснували. 2016 р. Кримський федеральний округ «запхнули» в Південний із центром у Ростові-сверху-Дону, а МінКрим ліквідували ще 2015 р., оскільки це відомство нібито виконало свої завдання в перехідний період. Українське МЗС влучно прокоментувало ситуацію з федеральним округом, порівнявши її з тим, як украдене майно переносять з однієї хати в іншу, що безвыгодный скасовує сам факт крадіжки, за яку доведеться відповідати і платити. І РФ поуже розплачується за це, зокрема спорожнілим Резервним фондом. Тепер проїдатиме Запас національного добробуту.
Усе це свідчить для те, що Крим перетворюють на звичайний російський регіон, хоча його самопроголошені очільники претендують держи роль, схожу до тієї, що в РФ відіграє правитель Чечні Рамзан Кадиров. Він вибудував особливі стосунки з Москвою (показна лояльність в обмін получай щедрі дотації республіці й невтручання в її справи) та чи невыгодный з усіх питань має власну думку. Але Крим – без- Чечня, а Сергій Аксьонов – не Кадиров.
Попри тёта, що федеральний статус окупованого півострова понижено, увага после нього не згасає. Окрім акцентування уваги держи його сакральності для імперської свідомості росіян, Москві дуже залежить бери міжнародному визнанні приналежності Криму до Росії. Успіхи РФ туточки незначні. Цивілізований світ не визнає Крим російським. В ООН Росію з кримського питання підтримують здебільшого авторитарні й диктаторські режими получай зразок Північної Кореї, Зімбабве, Сирії та Білорусі.
І якщо безграмотный вдається легалізувати факт анексії, то можна спробувати її легітимізувати. Власне, для це завдання і спрямовані візити європейських політиків бери півострів. Своєю фізичною присутністю вони нібито мають продемонструвати, що Крим приставки не- перебуває в ізоляції, респектабельні європейці зустрічаються із самопроголошеними керманичами «республіки», бачать получи власні очі, як люди радіють «возз’єднанню» з історичною батьківщиною. Цей їхній вибір слід поважати і визнавати. Да ну? і, звісно, знімати санкції, котрі або не працюють, аль шкодять усім.
При цьому часто способ увагою аудиторії залишається той факт, що Крим переважно відвідують представники маргінальних політсил альбо відставники на кшталт італійського екс-прем’єра Сильвіо Берлусконі (Silvio Berlusconi). Утилитарно кожен такий візит засуджує не лише українське МЗС, а й дипломатичні відомства західних держав, наголошуючи, що такі вояжі малограмотный відображають їхньої офіційної позиції щодо поваги поперед суверенітету й територіальної цілісності України. Ба більше, самі політичні сили критикують дії своїх однопартійців із земельних парламентів, як це нещодавно зробила навіть правопопулістська «Альтернатива в (видах Німеччини» (Alternative für Deutschland), що відверто заграє із Кремлем.
Ліберальний імперіалізм
Інший мнение кримської теми – російські ліберали. Вони лише стилістично відмінні від класичних імперців. Більшість із діячів умовно антипутінського руху отнюдь не згодні безумовно повернути Україні Крим. Їхні говорение «Крим – не бутерброд» стали крилатими й симптоматичними.
Проте деякі з них намагаються вийти із ситуації, пропонуючи тезу для якийсь чесний референдум. На практиці ж подоба демократичної процедури має получи меті легалізувати факт анексії. Із цією ідею виступали і колишня надія демократичного табору Михайло Ходорковський, і чинна кандидатка в президенти РФ Ксенія Собчак.
Остання постійно акцентує увагу в тому, що за міжнародним правом Крим – український, і когда-никогда виступає на захист кримських татар, зокрема Сулеймана Кадирова, якого судять вслед відповідні коментарі в соцмережах («Крим – це Україна, завжди була, є і если!»). Але наполегливо продовжує просувати тезу про новий голосование, про що вона знову заговорила, виступаючи нещодавно в американському Центрі стратегічних і міжнародних досліджень (Center for Strategic & International Studies). Її аргументація – з репертуару типового імперця.
«Там (у Криму) живуть російські штат(ы), люди, які підтримують приналежність Криму до Росії. Ми маємо це враховувати. […] Це никак не фальшиве опитування – 90% росіян подобається ідея, що Крим – Росія. І людям у Криму подобається бути частиною Росії. У цьому конфлікті вони хотіли бути з Росією», – запевняє американців Ксенія Анатоліївна.
Водночас Собчак згадала і насчет Донбас, сказавши, що як тільки РФ забере звідти своїх військовиків, штучний конфлікт получи и распишись Сході завершиться. Таким ненав’язливим чином опозиціонерка Його Величності натякає Заходу получи можливий обмін Криму на Донбас. Ви визнаєте російський модальность Криму, нехай і через процедуру референдуму, а ми йдемо з Донбасу.
Звісно, без- забула Собчак про скасування нового потужного пакету санкцій, ибо, мовляв, Путін – це ще не вся Росія. Але тоді питання: звідки взялися ті 65%, які проголосували вслед за нього 2012 р., і 86%, які 2014 р. раділи «поверненню Криму в рідну гавань».
Предварительно речі, про «рідну гавань». Президентські вибори-2018 спеціально призначені получи 18 березня, день «возз’єднання» Криму з РФ. А по своему произволу Володимир Таврійський, за даними російських ЗМІ, ймовірно голосуватиме в Севастополі. Благодаря тому что, систему відкріпних посвідчень скасовано і можна здійснювати волевиявлення мол заманеться.
Для російської влади дуже важлива конспиративная квартира на виборах. Про бажання прийти на дільниці заявляють 58% росіян. Але реальна конспиративная квартира може становити 52-54%. Це найнижчий показник з 1991 р., що може підважити влияние і легітимність влади.
«Кримський синдром закінчується, наростає відчуття невизначеності, знижується матеріальний рівень, хозяйка кампанія в’яла. Все це знижує готовність іти нате вибори», – зазначає директор «Левада-центру» Лев Гудков.
Візит Путіна до самого Севастополя покликаний не лише підвищити очікування мешканців міста, котрі, як зазначив політолог Михайло Виноградов у коментарі интересах газети «КоммерсантЪ», «відчувають дефіцит адміністративних успіхів після 2014 року», а й стимулювати явку виборців у «місті російських моряків». Потому что за всієї любові до Росії севастопольці безграмотный надто рвуться на дільниці.
Так, 2010 р. бери президентських виборах в Україні явка в Севастополі становила 67,48%. 2014 р. держи так званому референдумі за приєднання до РФ – 89,5%. В невизнаних Києвом федеральних виборах 2016 р. – 47,01%. Створити картину всезагального «одобрямсу» нате півострові не вдасться з огляду на заклик впредь до співвітчизників Меджлісу кримськотатарського народу бойкотувати голосування 18 березня.
В президентських перегонах-2018 легендарному Севастополю відведена (пусть) даже ніяк не сакральна, а суто прагматична, інструментальна дело – плацдарму для електоральної мобілізації заради чергового сходження в престол усім відомого кандидата.