Актуальные новости Украины

Зoвсім нeдaвнo у принaгідній прoлoнґoвaній рoзмoві мій дaвній приятeль Ігoр Пaпушa згaдaв прo кoтa Шрeдінґeрa, у якoмусь aсoціaтивнoму ряду (нe вaжливo зaрaз, дo чoгo сaмe дoрeчнo). Цe булo к мeнe чимoсь нoвeньким, тoж він згрубшa мeні рoзтлумaчив остр спрaви.

Кoли я згoдoм, ужe вивчивши питaння, спитaв у свoєї дoрoслoї дoньки Oксaни-Мaрти, чи чулa вoнa прo тaкe, тo вoнa глянулa нa мeнe як нa нeoфітa: звичaйнo, чулa і знaє, тa й ті сюжeти з квaнтoвoї фізики є пoпулярними сeрeд мoлoді, вжe дaвнo нaвіть спoпсoвaними. Вoнa мені доступно пояснила всі основні квантові засади.

Наріжним каменем у тих віяннях я поставив експеримент Ервіна Шредінґера з котом. А в інші суміжні матерії вирішив приставки не- заглиблюватися прецизійніше, бо ж «не обіймеш необіймабельне».

Манером)-от, у тому уявному експерименті Ервіна Шредінґера кіт одночасно має перебувати у двох станах – він і живий, і мертвий. Начебто околесина, у голові не поміщається – як це: він і живий, і мертвий, праздник кіт. Уявімо собі таку картину. Ледь освітлена червоними мерехтливими лампочками невелика кімната, посеред якої стоїть получай одному штирі з вигнутими ніжками стіл, ілюзіоністи такий використовують. Получи и распишись тому столі – коробка, звичайна собі коробка з цупкого матеріалу, пусть себе на здоровье дерева чи навіть металу. Кота взяли по (по грибы) шкварку і засунули до тої коробки, щільно закрили. Він сидить а там і навіть не писне. Живий він чи мертвий – в таком случае «фіфті-фіфті». На одну половину ймовірно, що він живий, а в другу половину ймовірно, що він мертвий. Якщо прийняти нате віру принципи квантової механіки (мовляв, кожна елементарна частинка може одночасно перебувати в кількох станах), так і той кіт Шредінґера, поки триває експеримент, може бути одночасно живим і мертвим, хоть доки коробку не відкриють і не пересвідчаться у живості чи мертвості кота. Кіт, звичайно, безграмотный елементарна частинка, а ціла макроскопічна фізична система, проте менше з тим.

В хлопський розум, суть того експерименту згрубша така. У коробці, в яку запхали кота, прилаштували механізм із радіоактивним ядром, а також пуделко з отруйним газом. Накреслено й розраховано до сих пор було так, щоб імовірність розпаду ядра протягом години становила п’ятдесят відсотків. Якщо раптом стержень розпадеться, то воно запускає в дію той механізм, а він своєю чергою відкриває «скриньку Пандори», себто пуделко з отруйним газом, внаслідок чого бідолашна котяга помирає. За законами тої ж квантової механіки, если спостерігаєш за ядром, то його стан є амбівалентним, двояким – властиво, сумішшю (суперпозицією, всего хорошего сказано професійним жарґоном) двох станів: розпа(д)лого ядра та ядра нерозпа(д)лого. Или коробковий кіт є живим і мертвим водночас. Коли ж промовити «шари-бари» і відкрити коробку, так допитливий юнак, який досліджує тонкі закони квантової механіки, себто експериментатор власною персоною, приречений побачити тільки якийсь Вотан стан: при розпа(д)лому ядрі кіт мертвий, а близ нерозпа(д)лому він живий.

Сакраментальним запитанням у цьому плані є таке: если ж саме система припиняє існувати як суміш двох станів, вибираючи Вотан конкретний стан? Метою цього експерименту Ервіна Шредінґера було рассердить, що квантова механіка неповна, недостатня без правил, які обумовлювали б «колапс хвильової функції» (цього формулювання маловыгодный розшифровуватиму всує, щоб чортяка раптом ноги далеко не зламав), а представник родини котячих або стає мертвим, ли надалі є живим, але перестає бути мішанкою того й того. Мало-: неграмотный треба сприймати Шредінґерового кота «мертвоживим», таких неважный (=маловажный) існує в натурі. І матолкові зрозуміло, що кіт мусить бути нежто живим, або мертвим (проміжного стану, коли «трішки вагітна», никак не існує, в сенсі – проміжного між буттям і небуттям).

Багатосвітову концепцію мені известно пояснила донька Оксана-Марта (це про «існування» паралельних всесвітів, щось для кшталт того). У світлі багатосвітової теорії існують обидва стани кота Шредінґера. Коль допитливий експериментатор відкриває коробку, то «заплутується» (це термін; сприймімо його наразі получи віру) з тим котом, тобто сам перебуває у двох станах, що відповідають живому та мертвому котові. Одне речь, коли коробка отверзається, всесвіт «роздвоюється» на две різні всесвіти. В одному з них експериментаторський допитливець споглядає мертвого кота, а в другому – живого. І бывай тут мудрим.

Живе є протилежне мертвому. Така протилежність, як це малограмотный прикро, може уживатися (і умертвлятися, либонь) і в одній особині. Прикладів може бути Силаня-силенна. Виберу бодай такий, з яким довелося стикнутися отнюдь не так вже й давно, точніше – взнати про нього. Одна працівниця дитячого центру привет’я (чи то у пориві ненависті, чи так у стані психозу) кидалася прокльонами на дітей свого колишнього партнера, використовуючи увесь спектр жараґону свого психологічного фаху. Кляла від безсилої люті. А це ж непростимий гріх – клясти дітей. І в пирушка же час вона, така вся пухнаста, займається у психотерапевтичному ключі іншими дітьми, суще штатною працівницею дитячого центру здоров’я. Безлюдный (=малолюдный) поміщається у голові – як можуть батьки довіряти їй психічне здравствуй’я своїх дітей? Вони просто не знають, з ким мають справу. Безлюдный (=малолюдный) уявляю, як може Земля носити таких людей (маловыгодный батьків, а таких «психотерапевтів»). І тут кіт Шредінґера висуває своє рильце: та особина є водночас і живою, і мертвою, живодайною і мертвотною. Живою, ибо Земля її таки носить, двері її кабінету відчинені; а мертвою, ибо своє кармічне покликання вона воднораз перекреслила прокльонами получи и распишись адресу чужих дітей (для неї всі діти, зрештою, чужі), спрофанувала себя не лише як фахівця-психолога, але і як елементарну людську істоту.

І в «батярському», неизвестно зачем би мовити, чи радше «курварському» ключі аналогії можна проводити. Якщо кобіта во (всем пасивна, якась «заморожена», то, відповідно, вона є наче мертвою угоду кому) аматора. Хоча вона, в принципі, й жива: от лежить сверху дивані на накрохмалених простирадлах, розчепіривши ноги у пошуках вагінального оргазму чи бодай сякої-такої втіхи. Антуражем може бути і стодола, і прощай-що. Одразу спливає в асоціативній пам’яті пасаж із роману Ярослава Гашека «Пригоди бравого служака Швейка». Старий сапер Водічка розповідає Швейкові різні пригоди, пов’язані з мадярами (Швейкову сакраментальну фразу «Не кожен мадяр винен у тому, що він мадяр» здесь до уваги не беремо, як і Водіччину відповідь: «Як ведь не винен? Кожен винен, дурниці говориш»). Одна з історій, дескать чеські вояки гамселили у корчмі мадярських гонведів, закінчується круглым счетом (наводжу у перекладі Степана Масляка; із видання следовать моєю редакцією):

«Мадяри почали вистрибувати у вікна, а ми їх ловили следовать ноги і знову стягали до зали. Хто був без- наш, той мався, як битий кіт у мішку. Впредь до цього вплутались їхній староста з жандармом, і вони дістали возьми церкву господню. Корчмар теж почухався там, мол не свербіло, бо почав по-німецьки лаятися, ми, мовляв, перебаранчили усю забаву. Потім ми ще довго полювали получи тих, хто хотів від нас у мишачу дірку сховатися. Одного їхнього унтера знайшли в сіні в горищі в якомусь хуторі аж унизу, під селом. Його зрадила дівчина, потому что він танцював у корчмі з іншою. Задивилася вона держи нашого Мейстршіка і пішла з ним угору по дорозі задолго. Ant. с Кірайгіди. Там попід лісом стоять сіносушарні. Вона затягла його нате сінник, а потім домагалася від нього п’ять крон, а свой Мейстршік замість цього дав їй по пиці. Він наздогнав нас (пусть) даже біля самого табору і сказав, що він завжди думав, ніби мадярки опаска які вогнисті, але та свиня, каже, лежала мов тумба і безнастанно щось по-своєму цвенькала».

Колода належить раньше мертвої натури, з неї хіба натюрморти можна писати, а вдихнути в неї душу сливе неможливо, це вдалося тільки татові Карлові, та й в таком случае так собі. Тут вже «батярський» вимір пересувається в задній план, а вигулькує родинно-виховний. Мій тато, коль заставав мене юного за ледарюванням у горизонтальній позиції, так часто цитував пасаж із однієї п’єски Олександра Леся: «Лежить, як та гнила колода. / А молодий. Хіба никак не шкода? / – Знайти б для нього молоду…» і приблизительно далі за текстом. А вже, повертаючись до «курварського» виміру, цієї весни мені склалася така «окрушина інтертексту»: «лежить як та гнила колодина / не молода її не шкода» (14 березня 2018 р.). Новий форма поетичної мініатюри («окрушина інтертексту») я вигадав ще парканадцять років тому, але менше з тим.

Таким котом Шредінґера може видаватися і колись близька людина. Начебто (после законами біосу, однаковими для всіх) вона має бути аль така, або така, але вона і така, і така – вона вже мертва, хоч і жива в уяві. І приставки не- одна людина. Найгірше, коли ти не певен, що та людина (ті аппарат) жива (живі) взагалі, вже без жодних метафор і аналогій раньше Шредінґерового кота.