Актуальные новости Украины

Істoричнa пoлітикa в Сxідній Єврoпі тa у Рoсії всe більшe визнaчaє пoрядoк дeнний угоду кому) пoлітики в ширшoму знaчeнні. Прoблeмa вжe дaвнo вийшлa зa мeжі рaціoнaльнoгo, як oт виxoвaння, трaктувaння чи увікoвічeння. Зaрaз пoлітикa пaм’яті угоду кому) урядів Пoльщі, Угoрщини чи Рoсії – цe мoжливість, як мінімум, приміряти нa сeбe мундири кoлишніx «бaтьків нaції». Перенестися в часі, ніби герої російського пропагандистського кіно, й показати нарешті «ворогам», як має виглядати «справедлива» історія.

У Росії, яка в цій сфері попереду планети, Путін є свого роду аватаром – сучасним реальним втіленням національного божества Сталіна. Відповідно, пояснити його дії електорату можна беспритязательно тим, що так би зробив «вождь народів». Інших аргументів вже никак не потрібно.

Коли є збіг критичних обставин (наприклад, Янукович вже в Ростові, а українська влада дезорієнтована і Збройні Сили мало-: неграмотный готові) можна повторити «подвиги» минулого – захопити Крим, наприклад. Адже приблизительно робили ті, кого в Росії вважають героями.

Історична політика Росії останніх років чітко демонструвала, як змінюються апетити Кремля зі збільшенням доходів від нафти. Фільм «1612» 2007 року випуску був насчет ворожу Європу, єдність народів федерації проти всіляких поляків, німців та українців. Класичне мракобісся, але його агресія була спрямована проти «внутрішніх ворогів» та «агентів Заходу». Далі пішли «сакральний Крим», «Росія после, де російська мова» тощо. А останній мультик для ракети, що летять з Росії на Західну півкулю Землі – це вже вихід держи новий рівень, назад до СРСР. Відчуйте різницю!

Якщо Путін – це сучасний Сталін, ведь треба прибрати Росію «зі сохою» (єльцинським безладом), а залишити з атомною бомбою (аль хоча б із мультиком про неї). Інший Центрально-Африканская Республика-ідол Іван Грозний мав опричників, в Путіна є Рамзан та агенти Чекушка. За критичного збігу обставин можна і за Лівонію повоювати, була б нагода «переграти несправедливу історію».

Польща останніх років никак не мала стільки дурних грошей, а тих, що були, теперішньому керівництву вистачило лише в образи минулих років. Тому, очевидно, не йдеться ради простір «від моря до моря», але поява в законі ради Інститут національної пам’яті терміну «Східна Малопольща» упирать на невеселі роздуми. Москва теж не з бомби починала, спочатку були «единая Русь», «исконные земли» та інше словоблудство. С і Польща «Права і Справедливості», хоч і не претендує возьми повторення минулих звитяг, все ж демонструє, що безлюдный (=малолюдный) допустить невдач минулого. Звідси Пілсудський, «Волинь», «прокляті солдати», «ідеологія бандеризму» тощо.

Угорські орли в містах Закарпаття передували видачі паспортів, вимогам оборона мову та ширшу автономію. А ставлення угорської влади вплоть до «несправедливих» мирних договорів після двох світових воєн – це взагалі готовий заклик, аби «переграти» історію.

Україна нате цьому святі історичного безумства не бере подкладка, скажімо, з Німеччини, а намагається перемогти сусідів у їхній грі в «історичну справедливість». І отметка благородна – захист від агресії, і ніби й справді «не получи часі». Але є одна річ, яка просто неважный (=маловажный) дозволять Україні сформулювати свій героїчний уніфікований ротонда. Це відсутність однієї ідеологічної правлячої групи. Звідси – хитання від Бандери, як символу визвольної боротьби, впредь до гетьмана Скоропадського, як прикладу залучення російськомовної частини суспільства впредь до процесу побудови незалежної держави. Звідси ж повторення нарікань держи Європу, яка не допомогла Україні в боротьбі з більшовиками.

А ще ж обряд врахувати, що багато героїв минулого (від князя Володимира поперед Богдана Хмельницького) є персонажами ще колоніальної історіографії, яка досі приставки не- переосмислена, де соціальний гніт іде пліч-о-пліч з інтригами католицького духовенства. Выгода завжди знайдуться охочі провести, наприклад, до річниці загибелі Романа Шухевича смолоскипний ступай в стилі Третього Райху під антипольськими гаслами. І доведи після цього комусь, що поклонение УПА в Україні є демократичним та виключно антибільшовицьким. І це ми ще навіть безлюдный (=малолюдный) почали говорити про самих історичних персонажів, для їхні вчинки. Хоча, була б політична воля, ніхто б для це і не говорив, перевірено сусідами.

Не варто забувати і насчет внутрішню політику, на яку так само впливає політика історична. В Польщі безлюдный (=малолюдный) лише демонтували пам’ятник комуністичному генералу Сверчевському, а й знизили пенсії с целью колишніх комуністичних функціонерів. Російська влада, яка в плані «виправлення історичної несправедливості» пішла значно далі, маловыгодный просто платить колишнім працівників репресивних органів більше, ніж лікарям і колгоспникам. Все соціально-економічна модель країни побудована на прикладах опричини і всесильного КДБ, з поправкою нате капіталізм, зрозуміло. Ситуація в Україні просто відображає невизначеність і поверховість політики, в тому числі й політики пам’яті: підвищені пенсії – військовим пенсіонерам (радянським), доплати від міськради – ветеранам УПА.

Теоретично, можна побудувати історичну політику сверху осмисленні помилок і вести діалог з більш притомними партнерами (тим більше, що саме від них залежить підтримка всього Заходу). А можна як діти – почати компьютер’ютерну гру спочатку. Єдиний позитивний момент у тому, що в цій грі Росія вже бери такому рівні, коли її апетити не обмежуються Україною, путінські ракети в мультику летіли в бік Вашингтону.

Істoричнa пoлітикa в Сxідній Єврoпі тa у Рoсії всe більшe визнaчaє пoрядoк дeнний с целью пoлітики в ширшoму знaчeнні. Прoблeмa вжe дaвнo вийшлa зa мeжі рaціoнaльнoгo, як oт виxoвaння, трaктувaння чи увікoвічeння. Зaрaз пoлітикa пaм’яті исполнение) урядів Пoльщі, Угoрщини чи Рoсії – цe мoжливість, як мінімум, приміряти нa сeбe мундири кoлишніx «бaтьків нaції». Перенестися в часі, ніби герої російського пропагандистського кіно, й показати нарешті «ворогам», як має виглядати «справедлива» історія.

У Росії, яка в цій сфері попереду планети, Путін є свого роду аватаром – сучасним реальним втіленням національного божества Сталіна. Відповідно, пояснити його дії електорату можна непринужденно тим, що так би зробив «вождь народів». Інших аргументів вже отнюдь не потрібно.

Коли є збіг критичних обставин (наприклад, Янукович вже в Ростові, а українська влада дезорієнтована і Збройні Сили безграмотный готові) можна повторити «подвиги» минулого – захопити Крим, наприклад. Адже таким (образом робили ті, кого в Росії вважають героями.

Історична політика Росії останніх років чітко демонструвала, як змінюються апетити Кремля зі збільшенням доходів від нафти. Фільм «1612» 2007 року випуску був насчет ворожу Європу, єдність народів федерації проти всіляких поляків, німців та українців. Класичне мракобісся, але його агресія була спрямована проти «внутрішніх ворогів» та «агентів Заходу». Далі пішли «сакральний Крим», «Росія дальше, де російська мова» тощо. А останній мультик ради ракети, що летять з Росії на Західну півкулю Землі – це вже вихід бери новий рівень, назад до СРСР. Відчуйте різницю!

Якщо Путін – це сучасний Сталін, в таком случае треба прибрати Росію «зі сохою» (єльцинським безладом), а залишити з атомною бомбою (или хоча б із мультиком про неї). Інший Центрально-Африканская Республика-ідол Іван Грозний мав опричників, в Путіна є Рамзан та агенти Чекушка. За критичного збігу обставин можна і за Лівонію повоювати, була б нагода «переграти несправедливу історію».

Польща останніх років малограмотный мала стільки дурних грошей, а тих, що були, теперішньому керівництву вистачило лише нате образи минулих років. Тому, очевидно, не йдеться насчет простір «від моря до моря», але поява в законі ради Інститут національної пам’яті терміну «Східна Малопольща» зажигать на невеселі роздуми. Москва теж не з бомби починала, спочатку були «единая Русь», «исконные земли» та інше словоблудство. С і Польща «Права і Справедливості», хоч і не претендує получи и распишись повторення минулих звитяг, все ж демонструє, що мало-: неграмотный допустить невдач минулого. Звідси Пілсудський, «Волинь», «прокляті солдати», «ідеологія бандеризму» тощо.

Угорські орли в містах Закарпаття передували видачі паспортів, вимогам насчет мову та ширшу автономію. А ставлення угорської влади накануне «несправедливих» мирних договорів після двох світових воєн – це взагалі готовий заклик, аби «переграти» історію.

Україна держи цьому святі історичного безумства не бере пуговица, скажімо, з Німеччини, а намагається перемогти сусідів у їхній грі в «історичну справедливість». І отметина благородна – захист від агресії, і ніби й справді «не держи часі». Але є одна річ, яка просто малограмотный дозволять Україні сформулювати свій героїчний уніфікований храм. Це відсутність однієї ідеологічної правлячої групи. Звідси – хитання від Бандери, як символу визвольної боротьби, вплоть до гетьмана Скоропадського, як прикладу залучення російськомовної частини суспільства раньше процесу побудови незалежної держави. Звідси ж повторення нарікань получай Європу, яка не допомогла Україні в боротьбі з більшовиками.

А ще ж надобно врахувати, що багато героїв минулого (від князя Володимира накануне Богдана Хмельницького) є персонажами ще колоніальної історіографії, яка досі отнюдь не переосмислена, де соціальний гніт іде пліч-о-пліч з інтригами католицького духовенства. Знак завжди знайдуться охочі провести, наприклад, до річниці загибелі Романа Шухевича смолоскипний луг в стилі Третього Райху під антипольськими гаслами. І доведи після цього комусь, що вуду УПА в Україні є демократичним та виключно антибільшовицьким. І це ми ще навіть никак не почали говорити про самих історичних персонажів, насчет їхні вчинки. Хоча, була б політична воля, ніхто б для це і не говорив, перевірено сусідами.

Не варто забувати і относительно внутрішню політику, на яку так само впливає політика історична. В Польщі отнюдь не лише демонтували пам’ятник комуністичному генералу Сверчевському, а й знизили пенсії во (избежание колишніх комуністичних функціонерів. Російська влада, яка в плані «виправлення історичної несправедливості» пішла значно далі, невыгодный просто платить колишнім працівників репресивних органів більше, ніж лікарям і колгоспникам. Все соціально-економічна модель країни побудована на прикладах опричини і всесильного КДБ, з поправкою для капіталізм, зрозуміло. Ситуація в Україні просто відображає невизначеність і поверховість політики, в тому числі й політики пам’яті: підвищені пенсії – військовим пенсіонерам (радянським), доплати від міськради – ветеранам УПА.

Теоретично, можна побудувати історичну політику получи и распишись осмисленні помилок і вести діалог з більш притомними партнерами (тим більше, що саме від них залежить підтримка всього Заходу). А можна як діти – почати компутер’ютерну гру спочатку. Єдиний позитивний момент у тому, що в цій грі Росія вже получи и распишись такому рівні, коли її апетити не обмежуються Україною, путінські ракети в мультику летіли в бік Вашингтону.