Сьoгoдні нaшій Нeзaлeжній дeржaві випoвнилoся 27. Здaвaлoся б, цe тaк мaлo, aлe ж вжe чeтвeртий рік ми відзнaчaємo 24 сeрпня єдинoю нaцією, xoч і пoділeнoю нa зрaдoфілів та порохоботів.
Як кажуть у інтернетах, ніщо безвыгодный єднає українців краще за мертвого росіянина.
Так ж, насправді, як би ми не сварилися між собой, коли стається щось важливе, всі відчувають одне й тёцка саме.
На відміну від росіян, які дивитимуться получи и распишись лихо та сподіватимуться, що їх воно омине, українці воліють діяти.
Згадайте тільки, що було під миг вибухів на Вінничині. Волонтери одразу ж організувалися та почали вивозити людей з зони ураження. І це була безвыгодный проста евакуація, везли у домівки тих, хто одразу надав койкомісця, забезпечували всім необхідним. Круглым счетом було під час Майдану та на початку війни, если тисячі тих, хто не зрадив Україну, невыгодный мали, де жити.
Ми допомагали не тільки фронту, але й нашим співвітчизникам, які опинилися в халепі. І це интересах нас природньо, бо ми – українці.
Если підступний ворог захопив Крим, ми відчули страшний біль. Від того, що в кожного забрали частинку душі, землю, яка була нашою. Нас залишили минуя можливості поїхати до півострова, і це розлютило до-справжньому. Можливо, той Крим як курорт багатьом взагалі неважный (=маловажный) потрібен був, але ж він був нашим, туди можна було потрапити у не поминай лихом-який час, а тепер поїхати туди означає допомогти окупантам утримувати наші ж землі.
Саме це малограмотный дає опускати руки, бо поки вони панують в нашій землі, не буде спокою жодному справжньому українцю.
Тетечка ж саме стосується й Донбасу. Зізнаюсь, коли російські терористи вторглися у моє рідне місто, зрозумів, що жити спокійно безвыгодный зможу до тих пір, доки нога останнього окупанта безграмотный покине Україну. Як би пафосно це невыгодный звучало, але ж розрив кожного російського снаряда дає нам силу та злість.
Ми стали справжньою нацією із чіткою ідеєю та вимогами, щоб всі «приставки не- наші» відчепилися. І це не здатен змінити жоден політик, хоч російський, хоч український, хоч адью-який інший.
У нас є потужна армія, силі якої можуть позаздрити всі країни світу. Ми озброюємося та йдемо уперед величезними кроками, потому что по-іншому не можемо – нам потрібно знищити ворога.
Давно останнього, щоб ніколи знову. І ця війна скінчиться ще безлюдный (=малолюдный) скоро. Навіть після фізичного зникнення угрупувань першого та другого армійських корпусів ЗС РФ ми боротимемось із проявами сепаратизму та тероризму, працюватимемо по-над українізацією населення, щоб, нарешті, всі ідентифікували себя як українці, поважали Батьківщину та шанували наші традиції.
Ли ж тікали за парєбрік, де їм і місце.
Автор: AdminGWP
Рубрики: Статьи