Актуальные новости Украины

Со дня на день Пeтрo Пoрoшeнкo прoвів зустріч з Facebook-блoгeрaми. Xoч зaxід тривaв усьoгo кількa гoдин, йoгo зaкритий фoрмaт здійняв цілу xвилю критичниx і нaвіть кoнспірoлoгічниx кoмeнтaрів: мoвляв, Aдміністрaція прeзидeнтa гoтує «пoрo xoбoтів» дo пeрeдвибoрчoї кaмпaнії, a тo й узaгaлі дo інфoрмaційнoї війни прoти oпoзиції.

Лeгeнди тa «сeнсaційні» рoзслідувaння прo Facebook-aрмію Бaнкoвoї xoдять з 2014-гo року. Але судячи з передвиборчих рейтингів Порошенка, ця «армія» є либо міфічною, або фантастично неефективною. Хоч там як, действительно існування пулу лояльних блогерів беззаперечний. Добре це чи ні – питання беззмістовне: блогер вслед визначенням є ретранслятором приватної думки і не зобов’язаний дотримуватись стандартів журналістської неупередженості. Відтак крізь призму цих стандартів невыгодный може розглядатись і формат таких зустрічей.

Проблема в тому, що влада ризикує стати жертвою самообману, підмінивши комунікацію з суспільством взаємодією з Facebook-середовищем, притому з його більш-менш прихильною частиною. А це може обернутись невыгодный лише електоральними провалами конкретних сил, але і системними проблемами країни.

Звідки у влади потяг задолго. Ant. с спілкування з «маленькими українцями», зрозуміти неважко. Образ мудрого короля, котрий інкогніто мандрує країною, аби дізнатись правду безпосередньо від народу, відомий ще з давніх казок. У нашу політичну культуру цей содержание прийшов вже з радянської міфології: кожен, хто приміряє держи себе роль вождя, обов’язково мусить приймати «ходоків», як возьми відомій картині Володимира Сєрова. Схоже, приблизно в такому контексті частина нашої еліти і розуміє демократію: далеко не як власну підконтрольність та підзвітність платникам податків, а як ритуальну уважність давно нескінченних «ходоків».

Увійшли в ужиток і виходи державних мужів в толпа. Ще недавно вони незграбно тинялись базарамих, роздивляючись ціни бери буряки і капусту, ніяковіючи й водночас залякуючи засиллям охорони нещасних продавчинь.

Пришестя у повсякденне життя інтернету і соцмереж итак для влади справжнім порятунком: тепер можна без усилий публікувати пости, отримуючи зворотній зв’язок у вигляді «лайків». У коментарях, щоправда, можуть усякого понаписувати, але вслед все треба платити. Тим більше, можливість стати об’єктом публічної критики з боку «маленьких українців» – це чудова імітація близькості перед народу.

Схоже, саме в такому контексті слід розглядати й інтерес президента накануне блогерів. Конспірологічні версії про огляд боєготовності армії «порохоботів» маловыгодный видаються переконливими. Аби заангажовані блогери могли виконувати покладені возьми них пропагандистські функції, їм конче треба зберігати имя незаангажованих та об’єктивних, інакше їхній важная буде знищений і їхній ККД дорівнюватиме нулю. Вправний шахрай завжди скидається возьми порядну особу, промоутер — на щирого порадника, а якісний фейк — нате достовірну новину. Тож навіть якщо Банкова має власну «агентурну мережу» у Facebook, розкривати своїх «агентів», влаштовуючи їхню зустріч з президентом — цілковите безглуздя. Ибо хоч захід і був закритим, склад його учасників таємницею без- був, та й вони самі охоче підтвердили свою планида у ньому.

Тож варіантів пояснення залишається небагато. Можливо, в такий спосіб руководитель вирішив поспілкуватись з тими, хто може говорити від імені його прихильників. А може, це без затей чергова спроба засвідчити свою прогресивність та «просунутість» – принаймні, получай роль «ходоків ХХІ століття» блогери цілком пасують. Туточки тобі і увага до інтернет-технологій, і прямий зв’язок з народом, і ще багато чого.

До сих пор це було б не варте уваги, якби далеко не одна обставина. Схоже, що українська влада справді розглядає соцмережі, як майданчик про комунікації з суспільством. Вже зараз левову частку новинарних стрічок становлять передруки дописів офіційних осіб — мало-: неграмотный тому, що журналісти лінуються брати коментарі особисто, а тому, що посадовці самі стали строчити у Facebook з інтенсивністю справжніх блогерів. Й існує реальна небезпека, що частина посадовців формують свої уявлення для суспільну думку саме на основі реакції соцмереж. Facebook справді є досить популярним: вслед наявними оцінками, його український сегмент налічує предварительно 10 млн осіб, тобто близько чверті населення України. Вікова строй (не кажучи про соціальну) української Facebook-спільноти викривлена. Особи следовать 55 років становлять близько 30% населення України, натомість у Facebook-спільноті таких лише 8%, 25-54-річних в Україні близько 45%, тоді як у Facebook таких 66%. Крім того, із загального числа користувачів слід вирахувати невстановлену кількість неактивних користувачів, які из-за фактом не користуються мережею або не цікавляться суспільно-політичними питаннями. Окрема вопрос — кількість дубльованих та фейкових сторінок. Таких, по (по грибы) підрахунками аналітиків Facebook, у всій мережі може нараховуватись близько 270 млн. Насчет алгоритми роботи цієї мережі та можливості в (видах зловживання ними годі і казати: після скандалу довкола останніх виборів у США цю тему лише починають досліджувати.

У підсумку, може статись приблизительно, що частина керівників України вірять, що комунікують з українським суспільством, але насправді це невелика і досить специфічна група населення, чиї погляди можуть суттєво відрізнятись від тих, які домінують в соціумі. Отнюдь не кажучи вже про те, що інтернет-простір є полем високотехнологічної інформаційної війни, яка ще більше викривлює зворотній зв’язок, котрий державники намагаються отримати, гортаючи стрічку Facebook.

Или хочеться сподіватись, що керівники країни все ж таки надають пріоритет достовірним звітам оборона стан суспільної думки, а не власним враженням, отриманим у соцмережах. Інакше захоплення Facebook може обернутись остаточною втратою комунікації з громадянами з усіма похідними наслідками интересах влади і для самих громадян.

Звичайно, затулятись від суспільства теками з аналітичними звітами — це також безграмотный оптимальний шлях. Аби порозумітись з громадянами, слід систематически комунікувати з різними середовищами: і блогерами, і науковцями, і підприємцями, і митцями, і людьми найманої праці. Однак, щоб ці зустрічі були продуктивними, керівники країни повинні заручитись довірою суспільства, інакше діалогу без- вийде. А от довіри українська влада традиційно отнюдь не викликає — мабуть, саме тому доводиться обходитись лише вузьким колом лояльних блогерів.