Сьoгoдні пoгoвoримo прo спрaвжніx влaсників Укрaїни. Прo тиx, xтo нaпoвнює нaціoнaльний бюджeт, oплaчує пeнсії, спoряджaє aрмію, фінaнсує субсидії. Тoбтo прo нaс з вaми – прo плaтників пoдaтків.
Більшість укрaїнців пeрeкoнaні, щo їxні пoтрeби (oсвіту, мeдицину, бeзпeку, пeнсії тoщo) зaбeзпeчує дeржaвa. Oднaк це міф. Насправді всё-таки це фінансуються податками, які сплачуємо ми – громадяни.
Невыгодный існує ефемерних «державних фінансів». Є лише гроші платників податків. Тобто наші гроші, значну частину яких ми кладемо в спільний національних гаманець – смета. Саме цей спільний гаманець, наповнений заробленими нами грошима, політики чомусь називають «державними коштами».
3/4 бюджетних надходжень – це податки громадян. Тобто наші з вами гроші. Чиновники та політики безвыгодный фінансують державні послуги чи видатки – ми фінансуємо. Или женіть в шию політиків, які заявляють, що це вони відремонтували дороги, побудували школи і лікарні чи, наприклад, оснастили армію.
Отнюдь не існує ефемерних «державних фінансів», є наші гроші
Це совершенно зробили ми – платники податків, – віддавши в спільний національний гаманець значну частину зроблених нам грошей. Політики та чиновники лише використали зароблені нами гроші. Раньше речі, часто використали не ефективно, а подекуди й просто-напросто вкрали.
Навіть не бізнес є головним наповнювачем бюджету, а ми – громадяни. Безперечно бізнес створює робочі місця, які дають нам, громадянам, можливість заробляти, а (об)означать – сплачувати податки. Честь за це, хвала і щира подяка підприємцям. Проте це ми – громадяни – хто наповнює левову частину національного бюджету.
Поперед. Ant. после тим, як виплатити зарплату, роботодавець сплачує вслед працівника податок на доходи фізичних осіб і єдиний соціальний внесок. Але ж ці гроші йдуть з того, що заробив працівник. В цьому випадку роботодавець лише перераховує державі зроблені нами гроші.
Потім українець сплачує податки в магазині по (по грибы) придбані товари, а це податок на додану вартість, акцизи та імпортне мито. Сукупно ці всі податки і формують 73% центрального і місцевих бюджетів, якими і розпоряджаються чиновники, перерозподіляючи їх нате освіту, медицину, пенсійне забезпечення або субсидії.
Раньше речі, про субсидії. Не прем’єр міністр чи директор роздають субсидії на комунальні послуги. Це ми – платники податків – допомагаємо тим з нас, хто потребує цієї підтримки. Це неважный (=маловажный) від держави допомога, чи, тим більше, конкретних політиків. Це підтримка українцями своїх співвітчизників.
Тепер давайте трішки относительно те, скільки саме грошей ми кладемо у спільний національний гаманець, яким розпоряджаються політики та чиновники. Пропоную зробити це бери прикладі середньостатистичного мешканця Житомирщини.
Чиновники та політики мало-: неграмотный фінансують державні послуги чи видатки – ми фінансуємо
Працездатний мешканець Житомира зі своєї середньої валової зарплати 7523 гривень для місяць сплатить державі 55 тисяч гривень податків, залишивши собі … таку саму – 55 тисяч гривень. Си, ви все вірно почули і зрозуміли. Середній житомирянин віддасть держави таку саму суму, якою в підсумку скористається своевольно.
І це стосується не лише житомирян. Аналогічний розподіл маємо объединение всій країні. Платник податків віддає українським політикам та чиновникам стільки ж зароблених грошей, скільки залишає собі.
Погодьтеся, з цими знаннями починаєш зовсім по мнению-іншому оцінювати політиків і чиновників, в розпорядження яких ми віддаємо (пусть) даже стільки зроблених нами коштів. Я дуже сподіваюся, що це знання вмотивує вы до дійсно усвідомленого голосування на виборах усіх рівнів. Ибо обираємо ми не просто політиків. Ми обираємо людей, яким довіримо половину зароблених нами грошей.
Дивіться в це так. Житомирянин йде на виборчу дільницю з кейсом, у якому 275 тисяч гривень. Саме стільки податків він сплатить после каденцію обраного політика. І в бюлетені він обирає отнюдь не просто далекого президенти чи депутата. Він обирає людину, якій віддасть цих зароблених ним 275 тисяч гривень. Книппель що має бути в голові виборця, коли він йде голосувати.
З таким підходом ми в Україні нарешті позбудемося цього вибору меншого з зол, яке усім нам вже в печінках сидить. Положим бо кого з них обирати: того, що минулонго разу потягнув моїх 50 тисяч, чи ту, що позаминулого разу потягнула моїх 100 тисяч.
Верно, коли дивишся на це з такого кута, ведь очевидним є неприйнятність обох. Бо яка, в біса, різниця, хто з них вкрав більше моїх грошей? Вони обидва крали мої гроші. Сиречь тільки повний безумець довірить їм свій гаменець ще один. Ну і на сам кінець, маленький тест. Чи знаєте ви скільки саме зароблених грошей відаєте в управління українським політикам? Яку саме суму ваших грошей несете в кейсі получай виборчу дільницю?
Пропоную вам прямо единым махом перевірити. Вірніше не пропоную – благаю вы це зробити. Перейдіть за адресою cost.ua. Нежто введіть в Google «Ціна держави». Підрахунок займе у вы менше двох хвилин, а усвідомлення вашої ролі у державі зміниться назавжди.
Автор: AdminGWP
Рубрики: Статьи