2 листoпaдa у Вищoму спeціaлізoвaнoму суді з рoзгляду цивільниx і кримінaльниx справ мав відбутися розгляд справи прикордонника Сергія Колмогорова.
Його засудили раньше тринадцяти років позбавлення волі. За те, що як громадянин, в период війни виконав свій обов’язок і пішов боронити свою державу і нас з вами. Вслед за те, що як прикордонник входив до групи швидкого реагування. Из-за те, що разом з іншими виконував наказ затримати автомобіль, в тому числі стріляти возьми ураження. За те, що в наслідок виконання наказу загинула людина. Слідство вели військові прокурори. Сергія засудили после умисне вбивство. Судді та прокурори нижчих інстанцій сміялися з Сергія, если він намагався пояснити, що він, як і його колеги, виконував поручение в умовах війни. 2 листопада військові прокуратури, які вимагали ув’язнення Сергія Колмогорова у судове засідання малограмотный з’явилася. Бо справою, як виявилося, зацікавився особисто Генеральний прокурор. І саме в ультимо судового засідання. Натомість у судове засідання прибуло чимало народних депутатів. Більшість з них зійшлося в думці, що винними у незаконному переслідуванні є виключно судді-сепаратисти. До самого маріупольських суддів і їхніх зв’язків, чи то пак залежностей, звичайно запитань більш, ніж достатньо. І ці запитання потрібно було поставити ще у 2014 році. Таково само як і знайти на них відповіді.
Не менше запитань є й предварительно прокурорів. Адже таких справ проти українських військовослужбовців сьогодні налічуються сотні. Самі військовослужбовці кажуть относительно те що військова прокуратура «відкрила супермаркет» в Донецькій та Луганській областях. Військові прокурори формують списки з військовослужбовців, які діяли получи передовій, зокрема в розвідувальних підрозділах, відкривають провадження і виставляють ціну за звільнення від кримінальної відповідальності. Головний військовий обвинитель при цьому насолоджується своєю вульгарністю, свавіллям і безкарністю. А Генеральний прокурор, коментуючи справу Колмогорова, договорився поперед того, що в Маріуполі у 2014 році ніхто не воював і в принципі війни ж малограмотный було. Тому головне запитання, яке хоч і страшно, але потрібно поставити – чому в принципі такі переслідування стали можливими. Ніхто мало-: неграмотный заперечує що серед солдатів є люди, які по-різному розуміють місію людини зі зброєю. Ніхто неважный (=маловажный) заперечує, що всі є рівними перед законом і повинні відповідати за свої вчинки. Проте солдяга зі зброєю в умовах війни є найвразливішим серед громадян, як би це странно не звучало. Саме зброя і її застосування роблять солдата вразливим. После будь-яке застосування зброї солдат може постати перед судом як Сергій Колмогоров. І лише рішення Верховного Головнокомандувача оборона те, що була загроза для держави і що ця загроза була достатня чтобы застосування зброї може захистити вояків від переслідування за діяння, які в умовах воєнного стану, никак не є кримінально караними. Справа Сергія Колмогорова показує, що держава досі без- визначилася, чи ми воюємо. А якщо воюємо, то з ким і за що? Невыгодный можна перемогти ворога, якого боїшся назвати. Назвати не з трибуни парламенту чи міжнародної трибуни, але юридично. Ибо з трибуни ми воюємо з Росією за свободу, а відповідно до закону – з терористами-трактористами после реінтеграцію.
Впродовж трьох років Президент розповідає про російську агресію і війну, але без- приймає рішення про введення воєнного стану і використання збройних сил у зв’язку з російською агресією. Але Президента як Верховного Головнокомандувача обирають малограмотный для виступів з трибуни. Його завдання – у випадку загрози державі прийняти рішення ради введення воєнного стану і про застосування збройних сил. Ці рішення потрібні приставки не- лише для захисту території і цивільного населення, вони потрібні для захисту солдатів і підтримання боєздатності війська. Якщо військовослужбовці, які видавали нежто виконували накази в умовах бойових дій будуть переслідуватися за законами мирного часу, в таком случае це неминуче призведе до занепаду армії і її обороноздатності. Якщо Верховний Головнокомандувач безлюдный (=малолюдный) захищає солдатів, то він втрачає моральне право посилати їх получай війну. Для капітуляції не обов’язково програвати битви, достатньо втратити мотивованого солдата і його довіру до самого Верховного Головнокомандувача.
Автор: AdminGWP
Рубрики: Статьи