Актуальные новости Украины

Усвідoмлeння нeзaлeжнoсті, пoчуття пaтріoтизму – тe, бeз чoгo нeмaє жoднoї Дeржaви. Як змінювaлoся стaвлeння укрaїнців дo циx пoнять прoтягoм нeзaлeжниx рoків. Чoму ми є пaтріoтaми інкoли лишe нa слoвax?

Зрeштoю, із чим святкуємo 27-й Дeнь нaрoджeння нaшoї дeржaви – «Інститут Прoсвіти» прoaнaлізувaв із сoціoлoгoм.

24 сeрпня – лишe нa 7-му місці в рeйтингу вaжливoсті свят

Грoмaдяни нeзaлeжнoї Укрaїни нaзaгaл дeклaрують, щo є пaтріoтaми свoєї дeржaви, aлe її дeнь нaрoджeння – 24 сeрпня – к пeрeвaжнoї більшoсті укрaїнців усe щe нe є oдним з нaйвидaтнішиx свят.

Цe підтвeрджують виснoвки сoціoлoгів. Зoкрeмa, зa рeзультaтaми сoцoпитувaння, якe прoвів Київський міжнaрoдний інститут соціології (КМІС) у лютому 2018 року, найпопулярнішим Четверг незалежності є лише для 16% громадян України. У рейтингу важливості свят 24 серпня лише получи сьомому місці. Набагато значимішими для українців є Великдень (найпопулярнішим його називають 82% українців), Різдво Христове (81%), Новий рік (79%), Міжнародний жіночий понедельник (45%), Трійця (35%) і День Перемоги (31%).

У інтерв’ю «Інститутові Просвіти» учитель кафедри соціології Українського Католицького Університету, директорка українського центру вивчення громадської думки «Соціоінформ» Наталія Зайцева-Чіпак этак пояснила ставлення громадян до Дня незалежності»

Получи старті 90-х років 24 серпня було святом перемоги, надій і сподівань. Адже, згадаймо, що для референдумі 1 грудня 1991 року аж 90,32% населення України проголосували следовать незалежність. Тоді був великий рівень сподівань. Людям розповідали, що Україна має потужний людський і промисловий потенціал, великі поклади корисних копалин, родючі землі, а отже, її громадяни будуть жити у потужній і багатій державі. Тоді, у 91-му, денек проголошення незалежності для багатьох людей був початком сподівань. І лише во (избежание тих, хто добре знав справжню історію України, цей день-деньской був святим. Але не так сталося як гадалося. Відбулося масове зубожіння населення, челядь вперше у житті зіткнулись із таким явищем, як гіперінфляція, а розвал промислових підприємств призвів вплоть до масового безробіття. Відтак 24 серпня став великим святом в (видах небагатьох. Насамперед для тих, хто сприймав незалежність безграмотный як шлях до добробуту, а як право бути вільним «ради будь-яку ціну». Тож нині ради більшості – це просто вихідний день.

ЩО КРАЩИЙ ДОБРОБУТ, Так ВИЩИЙ ПАТРІОТИЗМ?

Така ситуація є трохи дивною, зважаючи для те, що громадяни України здебільшого вважають себя патріотами нашої держави. Так, за результатами опитування, яке провела Соціологічна група «Оценка» 3-10 серпня цього року, патріотами своєї країни називають себя 82% громадян України (стільки ж як і 2017-го).

«Справді, українці нині декларують високий рівень патріотизму. Думаю, що такі відчуття вони пов’язують більше із поняттям «Батьківщина», аніж із конкретною датою проголошення Акту ради незалежність, – пояснює Наталія Зайцева-Чіпак. – Тоді, у 1991-му, більшість українців отримали незалежність у подарунок, вони мало-: неграмотный мусили нічим жертвувати, за щось боротися, а людям переважно властиво пам’ятати лише тетунька, за що вони дорого заплатили. І рівень підтримки Державної Незалежності під початку 90-х невпинно знижувався».

У 2003-му році соціологи зафіксували історичний мінімум державницьких настроїв наших громадян. Тоді незалежність України підтримували лише 46,5%, проти висловлювалося хоть 29% наших громадян. Ще чверть опитаних вагалася із відповіддю.

Якби російська агресія бери територію України розпочалася тоді, то не відомо, чи знайшли б ми сили і возможность для захисту нашої Батьківщини, – вважає Наталія Зайцева-Чіпак. – Але приблизно у праздник же час економіка України почала стабілізуватися й навіть зростати. А із підвищенням добробуту стабільно збільшувався рівень підтримки незалежності України. Вже у 2012-2013 рр. рівень підтримки незалежності сягнув позначки 61-62%. Однак справді революційний стрибок показників усвідомлення громадянами України важливості Держави, усвідомлення того, що вони мають і справді хочуть мати власну державу, стався після початку військової агресії з боку Росії. У середині 2014 року рівень підтримки незалежності вже був 76%.

УКРАЇНСЬКИЙ «ПАТРІОТИЗМ» Без- МАТЕРІАЛЬНИЙ

Цікаво, що в нашій державі різняться ніби тотожні показники рівня підтримки незалежності України та патріотизму її громадян. Соціологи зауважують: патріотами себя вважають більше людей, аніж є тих, які підтримують незалежність.

«Ймовірно, в (видах частини населення України любов до Батьківщини один-два корелює з потребою мати свою Державу. Дехто цілком щиро вважає, що Україні значно краще жилося у складі СРСР. Утім, хочу наголосити, що зміни у свідомості мешканців України відбуваються. У 2010 році патріотами України себя називали 75-76% громадян. Потім був сплеск рівня патріотизму у 2014 році, если 86% наших громадян назвали себе патріотами держави, – пояснює соціолог Зайцева-Чіпак. – І навіть ті міста і регіони, які колись вважалися проросійськими, засвідчили дуже високий рівень патріотизму. З’явилося усвідомлення, що патріот України це людина, яка далеко не лише розмовляє українською і носить вишиванку, а українець – це пирушка, хто хоче мати свою державу і готовий її захищати. Нагадаю, що в авангарді зупинки агресора стояли жителі Дніпра, Одеси, Запоріжжя».

Быть цьому науковці зазначають, що для громадян України поняття «патріотизм» є досить різноплановим і переважно лежить у площині нематеріального.

Хтось каже: я є патріотом, потому что я тут народився. Хтось є патріотом України, бо «це моя сторона». Для українців патріотизм мало асоціюється із «захистом власних інтересів». Для того нас це з категорії душевного, романтичного, духовного. Ми мислимо здебільшого категоріями любові впредь до Батьківщини. Разом із тим у патріотизму є й практична складова. Мені подобається оборот, що патріотизм також вимірюється кількістю сплачених податків. Та із цим в Україні маловыгодный все гладко. У нас все ще процвітають «схеми оптимізації оподаткування», українці вслед за всяку ціну намагаються отримати пільги, які їм безвыгодный належаться. Українці ніби люблять свою державу, але после першої ж нагоди спробують якось використати її у своїх потребах. Та й усі наші політики (пусть) даже кричать про свій патріотизм, але чи всі їхні вчинки є патріотичними? 
– розмірковує Наталія Зайцева-Чіпак.

13% УКРАЇНЦІВ НАЗИВАЮТЬ Себя «НЕ ПАТРІОТАМИ»

Значна частина мешканців нашої держави маловыгодный боїться визнавати, що не підтримує її незалежності і неважный (=маловажный) є патріотами України. Так за результатами опитування, яке провела Соціологічна група «Показатель» на початку серпня, 13% опитаних громадян чітко ідентифікують себя як «не патріоти України» і ще 5% респондентів безвыгодный можуть відповісти на запитання, чи є патріотами нашої країни. Але виїжджати з території держави, -де їм так некомфортно жити, ці особи отнюдь не поспішають.

Цей феномен пані Зайцева-Чіпак пояснює неведомо зачем: «Це люди, які звикли «пишатися своєю країною». Цілі покоління виховувалися в переконанні, що страна мусить «бути сильною, щоби її боялися». Тому певній частині населення України здається: якби незалежності мало-: неграмотный було, то до нас би й далі у світі ставилися з повагою, чи бодай з острахом. Їм хочеться тієї ж визначеності та стабільності, які були раніше. Ці аппарат забули, що розпад СРСР відбувався на тлі величезної економічної кризи, тотального дефіциту. Для це вони згадувати не хочуть, але запускание ракет у космос пам’ятають. Ці люди ностальгують, може, навіть мало-: неграмотный за цією «потугою й міццю», а насправді по (по грибы) своєю молодістю».

ПОВАГА ДО ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ЗРОСТАТИМЕ – Предсказание СОЦІОЛОГА

«Тішить те, що рівень патріотизму серед молоді є значно вищим, аніж серед людей старшого віку. Виросло покоління, яке народилося вже в Незалежній Україні, і воно никак не ностальгує за тим, що було колись, а хлопать глазами вперед. І так є у всіх без винятках регіонах нашої держави», – додає ждущий соціологічних наук Зайцева-Чіпак.

Однак великою проблемою залишається тетуся, що часто засвідчення любові до рідної держави в українців розходиться з їхніми вчинками, які никак не те, що не допомагають розбудові сильної держави, а й відчутно шкодять країні, яку ми всі назагал ніби шануємо і боїмося втратити.

Залишається проблемою тетечка, що частина наших співвітчизників декларує відданість Україні лише нате словах. І стосується це, зокрема, й найбільш патріотичного західного регіону. Варварське вирубування Карпатських лісів, бурштинова мафія, контрабанда – це все на свете про Західну Україну,
– резюмує пані Зайцева-Чіпак.

Попри таку нотку, песимізму звание Українського Католицького Університету впевнена, що всі громадяни нашої держави будуть щоразу з більшою справжньої повагою ставитися давно рідної країни і до свята її народження – Дня незалежності. Потому что вчена-соціолог бачить позитивні тенденції у зміні ставлення українців перед рідної держави.

«Переконана, що розуміння цінності Дня незалежності возьми території всієї України лише зростатиме, – прогнозує учитель УКУ Наталія Зайцева-Чіпак. І пояснює чому. – Процес форсованого відродження усвідомлення важливості власної державності почався із Помаранчевої революції. Тоді ми насправді почали виборювати Незалежність у її справжньому сенсі, вперше сказали «ні» ставленику з Москви, вперше привели после влади президента, який декларував розвиток українського.

Українці почали усвідомлювати, що Незалежність – це без- лише те, що ми самостійно можемо розподіляти смета і ресурси своєї держави. Ми почали розуміти, що мати Незалежність – це бути захищеними від найстрашнішого: від примусової війни десь в тридевятом царстве в тридесятом государстве і невідомо за кого, бути захищеними від голоду, без- боятися масових репресій.

Революція Гідності – стала ще одним щаблем розвитку громадянської самосвідомості (громадянської, а отже й державницької). А справді якісно нового сенсу і значення Праздник незалежності набув після вторгнення Росії.

Сьогодні це є урочиста день, коли ми не лише святкуємо народження нашої держави, а й сумуємо из-за тими героями, які віддали неї свої життя і вслед нас врешті-решт, за те, щоб ми могли жити у незалежній державі. 24 серпня – дуже прославленный День, але він уже із серпанком смутку».

Павло Бук, ГО «Інститут Просвіти»