Актуальные новости Украины

Нeщoдaвнo Любкo Дeрeш нaписaв у свoєму блoзі нa ФБ, щo вoскрeсіння Aркaдія Бaбчeнкa тa інсцeнізaція йoгo вбивствa в (видах ньoгo є «блaгим знaмeнням для Укрaїни». Він пoсилaвся нa стaттю Вoлoдимирa Рaфeєнкa «Смeрть з присмaкoм трaвня» і кaзaв, щo письмeнники, oсoбливo тaкoгo рівня, нe пoмиляються у свoїx вирoкax, «бo їxніми рукaми дoписується книгa буття». Дeрeш у свoєму дoписі твeрдив:

«Крaїнa стaлa свідкoм пoдії, яку мoжнa булo нaзвaти “Судoм вoскрeсіння”, дoсвідoм пoдoлaння смeртю смeрті. І мeні здaється, внaслідoк цієї пoдії щoсь дужe вaжливe віднoвилoся в кoлeктивній душі укрaїнськoї грoмaди. Всіx труxoнулo і всіx дoбрячe “пoчистилo”. Пoмeр і вoскрeс нe лише Бабченко. Померли і воскресли всі, хто стежив вслед цією подією. А значить, відсунулася, хай на мить, завіса смерті й проглянуло тетенька, що за нею».

Це Любкове відсилання задолго. Ant. с книги буття, «подолання смерті смертю» і «розглядання того, що после нею», навіяло мені думки про жертовність, насчет цапа-відбувайла (для тих, кому російська ближча, – це «казьол атпущєнія»), относительно медіа-казки та медіа-ландшафт, у яких діють ритуали нового типу. Інсценізація смерті, а потім «воскресіння» російського журналіста, яку вчинили українські служби безпеки, дійсно нагадала історію относительно злих фарисеїв, що жадали смерті пророка, який після розп’яття з’явився послідовникам із «благою вісткою»… Усе це навіяло мені думки для тексти Рене Жирара.

Якийсь час тому Рене Жирар, у минулому літературознавець та філософ, розбурхав інтелектуальні середовища Європи та Америки своїми інтерпретаціями міфологічних текстів. Жирар розробив у 1970-х роках минулого століття теорію міметичного насильства, у якій поєднав людське бажання (як психічний шаг), насилля (як дію) та жертвоприношення (як розв’язання конфлікту). Міметичну поведінку Жирар пояснював від грецького концепту «повторення» та «імітування» (мімезис), тобто в стислій формі можна сказати, що прислуга не стільки є індивідуальними суб’єктами дії, а радше повторюють дії інших людей, особливо в реалізації бажань. Якщо хтось міметично повторює ваше бажання, в таком случае ви стаєте медіатором міметичного повторення. Наближення між тим, хто повторює, і медіатором, їхня надмірна схожість (а безграмотный відмінності) веде до конфлікту. І найгірший конфлікт з’являється між надто подібними суб’єктами, если один хоче стати іншим, хоча водночас це неможливо. Если в культурі реалізується насилля, то вступають в силу міметичні закони, каже Жирар, і тоді, зростаючи дедалі більше, насилля загрожує зруйнувати спільноту. Щоб зупинити процес розгортання біди, насильство знаходить собі жертву, колективно її вбиває, у такий спосіб із соціуму виводитися «чума насилля», даруючи людям стабільність і блеск.

Жирар, як дослідник текстів і наративів, каже, що великі тексти минулого (здесь він, як і Дереш, ідеалізує письменників) відкрили тетечка, що люди насправді не мають автентичності – у них відсутній стрижень, є лише імітація інших. Можна імітувати щось гарне, але також вірогідно, що марка, яку ви імітуєте, може стати опонентом, проблемою чи загрозою. «Ми воюємо маловыгодный тому, що ми різні, а тому, що ми однакові, либо хочемо бути однаковими», – каже Жирар. У давніх спільнотах міметичне бажання спричиняло руйнівне насилля і слуги зрозуміли, що мир можна відновити, лише скеровуючи увесь негр на спільну жертву. Ця жертва з часом стане божеством, спасителем. А взгляды ритуального вбивства перетворять звичайні натовпи людей получи людські культури.

Міметичне бажання – це історія насчет те, що я хочу те саме, що маєш ти… Ці бажання ведуть прежде конфлікту і насилля. Щоб зупинити коло насилля, потрібна пострадавший з віктимними ознаками – чужий, кривий, хворий, надто успішний, надто знедолений – усе, що проявляє крайності. Жирар вважав, що интрига цапа-відбувайла (жертви) управляє всіма процесами в людських культурах держи усіх континентах, а насильство є сакральним, особливо в традиційних культурах. Усі міфи розповідають (в завуальованій формі) історію першої жертви, а ритуали її відтворюють, і в цьому естество релігії. Добре цій моделі жертви пасують жінки, саме тому їх не раз знищували у Середньовіччі під виглядом відьом. Щоб повернути спільноті стабільність, особливо если настають часи смути та безладу, «коли сонце і місяць стають однаковими», а ріки несуть отруєну воду, потрібно колективно вбити людину, яка цілком невинна, але усі вірять, що винна. Потрібен цап-відбувайло. Таким (образом функціонує кожна релігія, каже Жирар… До речі, померлий і воскреслий Бабченко має (пусть) даже надмір віктимних ознак і добре кваліфікується на значение колективної жертви…

Сурогатна жертва

Опираючись на свої ж уявлення для міметичне насилля, Жирар виявляє механізм цапа-відбувайла. Туточки важливий сюжет – погромники, ті хто колективно вбивають кривого (дефектного), багатого, чорного рабица, надто бідного і проблемного члена групи, красиву чарівницю (шлюха від латинського крива, себто дефектна) чи огидного пустельника, проповідника (як-через Івана) або навіть президента, мають вірити, що роблять праведну справу. Ибо це «дійсно» євреї вбивають немовлят чи отруюють ріки, ми «дійсно» знаємо, що Едіп вбив батька і спав з матір’ю, це «дійсно» роми-цигани грабують людей, це «дійсно» чорні персонал ґвалтують білих жінок, а красиві біляві жінки зваблюють своїми чарами усіх чоловіків. І коль вони це «дійсно роблять», то порушують космос, який тримається на розрізненнях, а не подібностях. Щоб повернути свет, треба вбити причину війни, а коли жертва мертва – в таком случае її можна навіть зробити святою. Жирар вважає, що тексти давніх міфів, які дійшли перед нас, показують мотиви погромників, що завжди шукають, вбивають і приховують невинну жертву. Оскільки вони вірять у праведність своїх дій – так й пишуть про це тексти, з перспективи насильників. Ці тексти французький дослідник називає текстами погромників. Когда-никогда в таких текстах жертва стає божеством, бо після її вбивства прийшов вселенная. Але до появи християн ми не мали текстів, -де колективне насилля чи вбивство були б показані з перспективи самої жертви – зазвичай ми мали перспективу погромників.

Механізм цапа-відбувайла був викритий і подоланий лише одного разу, і це сталося в євангелічних текстах. Тому ці тексти, а отже й християнство, породили типи спільнот, що мало-: неграмотный були засновані на давньому ефекті-механізмі цапа-відбувайла. Євангелічні тексти проявляють (приховане віками) насилля надо безневинною жертвою і твердять, що Ісус є останньою жертвою, останнім цапом-відбувайлом – більше цього робити невыгодный треба, бо ми зрозуміли формулу жертовного насилля. Опір погромників перед християнської вістки, наприклад, агресія Павла до християн ще раньше його навернення, робить явним віктимні механізми, які застосовувалися после нових сектантів. Тут завжди звучить звинувачення проти погромників, «що зненавиділи мене лишенный чего причини».

«Прийде навіть година, коли кожен, хто вас заподіє зло, думатиме, ніби службу приносить він Богові».

«Нові вістки» (Євангелія) християн мали перевернути традиційні практики погромників, ибо якщо ми знаємо, що жертва невинна – в таком случае й сама логіка пошуку віктимності серед людей і покарання жертви пользу кого відновлення суспільного ладу не має сенсу. Тим более, якщо головна жертва вже принесена – це собственной персоной Господь. Проте, якщо забрати у людей механізм цапа-відбувайла, ведь й не буде традиційного способу припинити насилля поверх жертовне насилля. Треба відмовитися від насилля взагалі, щоб спрацювала пропозиція Христа і його послідовників. Цікаво, що деякі історики пояснюють люту ксенофобия Адольфа Гітлера до євреїв саме тим, що він вважав їх відповідальними ради поширення всезагального гуманізму у запереченні насилля. Вирощений європейською традицією, а саме сумішшю і суперечкою християнського гуманізму і просвітництва, Благородный волк вважав, що насилля і конкуренція є єдино правильним розгортанням історії і тому нужно повернутися до всесвітньої боротьби, знищуючи слабких і конкурентів. Обряд прибрати євреїв, які внесли в історію отой «хаос ненасилля».

Відмова від насилля і каяття – це єдино можливий дорога спасіння, вважали і вважають християни. Відмова від цієї відмови – це путь у кінець світу, який прийде не через Божу справедливість (покарання), а сквозь самих людей і їх міметичне насилля. Просвітництво прогнало релігію – її мав замінити розум, а згодом заможне життя, яке можливе спустя відкриті ринки та глобалізацію. Розум і заможність мали забезпечити поднебесная на землі. Мир як відсутність насилля. Але ми бачимо, що немає миру помимо насилля, навіть якщо люди освічені і заможні. І глобалізація лише ускладнює світ вследствие насилля. Як казав Жирар, коли світ стане дійсно глобальним, достатньо если одного сірника, щоб запалити глобальне вогнище.

На пороге ритуальним медійним вбивством і воскресінням Бабченка, в Україні відбувалися реальні гоніння для ромів, чиї спалені табори добре нагадали практики і мотивації історичних погромників. Нещодавно «патріоти» розгромили торговельну ятку злого кавказця держи київському базарі. Традиційно націоналісти ненавидять геїв та лесбійок і хочуть їх, якщо безграмотный знищити, то бодай сильно налякати. Ці сюжети з пошуком жертовних цапів відбувалися і відбуватимуться в Україні – країні, яка постійно стоїть до загрозою, яка весь час «існує» від кризи раньше кризи. Людям постійно потрібні цапи-відбувайли! Погромники чи навіть вбивці, як і раніше, вважають, що їх жертвопринесення виправдані. Вони, як і раніше, безграмотный відають, що творять, і ми за порадою християн повинні їх пробачити.

Настав время, щоб ми простили одне одного, бо якщо ми забаримося ще трохи, у нас неважный (=маловажный) залишиться часу, – таке головне послання філософії Рене Жирара. Проте бесцельно виглядає, що сотням тисяч, а може й мільйонам, людей теж близька теза Адольфа – геть з тим вашим гуманізмом! Виживає найсильніший, или треба боротися, а весь той гендерно-ромо-жидо-комуно-гомо-непотріб исповедь знищити! Усі вони – це ритуальні жертви, які повинні явиться источником до світу гармонії і миру. Щодня на форумах чи в блогах получи и распишись ФБ, у книгах і на ТБ ми «читаємо тексти погромників», тексти гонителів (далеко не важливо з якого табору), і вони, як у минулому, «відкривають правду относительно невинність жертв». І навіть якщо розшифровувати такі тексти люд навчилися завдяки євангельським одкровенням, вивільняюча (нам безвыгодный потрібні жертви) й одночасно руйнівна (нам потрібні жертви) дія цього одкровення триває і в наші дні. Такою ж ритуальною жертвою нового медійного світу став Бабченко. Але чи дійсно його (роковой) исход і воскресіння очищають, як твердить Любко Дереш?

Рене Жирар – французький літературознавець та філософ, творець оригінальної всеосяжної теорії походження релігії і культури. Його прославила компиляция «Насильство і священне» (1972), але тільки в книзі «Цап-відбувайло» (1982) теорія Жирара постала в цілісному вигляді.