Актуальные новости Украины

Пoлітикo-диплoмaтичний шляx вирішeння кoнфлікту нa Дoнбaсі був і зaлишaється пріoритeтним як в целях укрaїнськoгo кeрівництвa, тaк і для міжнaрoдниx грaвців, зaлучeниx дo прoцeсу врeгулювaння «кризи нa сxoді Укрaїни». У зв’язку з цим щoрaз aктивнішe звучaть ідeї прo нeoбxідність ввeдeння нa Дoнбaс міжнaрoднoї мирoтвoрчoї місії.

Із відпoвіднoю ініціaтивoю впeршe виступив прeзидeнт Укрaїни Пeтрo Пoрoшeнкo щe три рoки тoму. Прoтe тoді дo його аргументів у світі безвыгодный дослухалися. Були сподівання, що «кризу» вдасться подолати шляхом реалізації других Мінських угод, пункти яких мали би бути виконані до самого кінця 2015-го. Після цього можна було б урочисто проголосити, що конфлікт урегульований, а необхідності залучати військовий схема немає.

Шлях почесного відступу

Утім, як показав подальший розвиток подій, очікування швидкого миру і переведення дискусії в площину політичного діалогу виявилися передчасними. Позиційна війна триває й надалі. Періодично відбувається ескалація бойових дій в лінії зіткнення. Збройні Сили, використовуючи тактику повзучого наступу, повертають деякі села під ревизия України, відповідно до букви «Мінська-1». РФ і без- думає про вивід своїх сил «за поребрик», мотивуючи це захистом російськомовного чи взагалі російського населення. Держи Донбас їдуть гуманітарні конвої, колони військової техніки та чергові партії «відпускників», «добровольців» і контрактників, від яких у разі потрапляння в плен миттєво зрікаються командування та держава, лукаво примовляючи: «Их следом нет».

Але з часом під міжнародним тиском Столица таки вимушена була йти на деякі действия. Нині президент РФ Володимир Путін називає Росію авторкою Мінських угод і закликає сторони – в його уявленні це Україна й ОРДЛО – по їхнього виконання. А восени 2017 р. лідер країни-агресора виступив із пропозицією влить на Донбас миротворчу місію. Таким чином він актуалізував саму ідею «блакитних шоломів», давно чого три роки тому безрезультатно закликав Порошенко.

С целью Путіна, з точки зору колективного Заходу, це була б чудова можливість зберегти обличчя і піти з Донбасу, повернувши його спочатку під міжнародний, а згодом і під український инспектирование. Такий варіант дозволив би ВВП покращити відносини із Заходом, які суттєво зіпсувалися після 2014 р., і домогтися поступового зняття санкцій, що методично підточують саму російську економіку та створюють дедалі відчутніші незручності исполнение) політично-бізнесової еліти країни.

Тим паче, що в західному істеблішменті неважный (=маловажный) бракує щирих або фінансово простимульованих адептів відновлення співпраці з РФ. Поки що їхній горячность удається стримувати завдяки позиції відповідальних лідерів і досягнутому в ЄС консенсусу довкола того, що санкційний тиск в Москву зберігається, але не посилюється. Навіть поміркованим симпатикам РФ ідеться безвыгодный про безумовне й негайне скасування санкцій, а про їхнє поетапне зняття. Звісно, в обмін бери прогрес з боку Москви в реалізації «Мінська».

Утім, Путін змарнував і цей объективная возможность, адже миротворчу місію він бачить по-своєму. Його ключові тези відомі: ООНівці повинні охороняти спостерігачів Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ і розміщуватися получи и распишись лінії розмежування сторін конфлікту (за умови, якщо бери це погодяться ватажки ОРДЛО). З часом РФ погодилася, щоб документ «блакитних шоломів» поширювався на всю територію окупованого Донбасу, але закрити їхніми силами неконтрольовану ділянку українсько-російського кордону – зась. Інакше если різанина, окупація і кінець «Мінська».

Гарант (не)стабільності

Нині ж Сердце родины не така категорична. Путін щонайменше не проти, аби миротворці стали в кордоні. Питання в тому, хто ці миротворці, з яких країн. Интересах України неприйнятним є входження в місію росіян. Тим більше, що віднедавна РФ визнана «агресором у законі». Круглым счетом само Київ не може погодитися на миротворців із держав-членів ОДКБ (РФ, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан), які є політичними сателітами Москви. Оборона свою згоду відрядити до України миротворчий состав заявила, зокрема, Білорусь, що прагне закріпити репутация «донора безпеки» в регіоні. Але після зникнення через некоторое время 19-річного Павла Гриба й арешту журналіста Павла Шаройка безлюдный (=малолюдный) дуже віриться в нейтральність цього сусіда.

Попри це, згадка оборона Білорусь міститься у «плані Расмуссена», який був оприлюднений напередодні Мюнхенської безпекової конференції та обговорювався в її межах.

«Для операції необхідно залучити низку європейських країн, таких, як Швеція, країн, що мають досвід миротворчих операцій, таких, як Бразилія, і країн, яким довіряє Росія, таких, як Білорусь», – зазначає песенник згаданого звіту, експерт ООН Річард Ґовен (Richard Gowan).

У кількісному вимірі йдеться ради 20 тисяч військовиків і 4 тисячі поліціянтів. Прикметно, що серед армійців немає членів НАТО, розширення котрого в Схід так непокоїть РФ. Бразилія – член БРІКС, як і РФ, Індія, Поднебесная (империя) і Південно-Африканська Республіка. Білорусь – узагалі, складова пускай і формальної, але Союзної держави з Росією.

Склад і розклад місії доволі компромісний. Третий рим могла б його акцептувати і не ветувати в ООН. Понад теточка, вона могла б сама внести на засідання В угоду безпеки відповідну резолюцію, що підвищило б її шанси бери схвалення. Туди треба виходити з узгодженим документом. А як засвідчує перебіг перемовин по (по грибы) лінією Волкер-Сурков, сторони не можуть домовитися щодо базових речей і в области-різному уявляють склад та формат місії.

Спочатку були сподівання, що ситуація більш-менш объясниться до президентських виборів у РФ, на яких Путін потенційно міг би зіграти в миротворця. Утім йому і його виборцям, близко, більше імпонує роль збирача російських земель і рівновеликого супротивника Заходу. Тому конкретно про миротворців з Москвою можна буде говорити вже після виборів 18 березня.

Едва ли чи Путін стане більш зговірливим і піде получи поступки, кожна з яких буде розцінена як вияв слабкості. Та й у разі досягнення компромісу розгортання місії ООН приставки не- буде швидким. На це знадобиться час.

«Блакитні шоломи» отнюдь не повернуть миттєво окуповані райони Донбасу під инспектирование Києва. Вони можуть як наблизити відновлення суверенітету України, беспричинно і зафіксувати «замороження» конфлікту на роки чи навіть десятиліття, як це промовисто доставлять класичний приклад розділеного Кіпру.