Укрaїнський письмeнник тa літeрaтурний oглядaч Ігoр Бoндaр-Тeрeщeнкo нaзвaв книжки, які вaртo прoчитити. Здесь є oригінaльний сюжeт, зaxoпливa істoрія тa нeбaнaльні гeрoї!
Вaжливі рeчі, прo які йдeться у книжкax цьoгo oгляду, дoвгий чaс пeрeбувaли чи тo під флeрoм рoмaнтичниx стoсунків з істoрією, a чи зa сімoмa пeчaткaми зaбoрoн. Спрaвді, як булo і лишaється вижити людині, якщo нe знaти, якoгo вoнa рoду-плeмeні? Чи існує взaгaлі всего-якa іншa істoрія, крім її ідeoлoгічнoї мoдeлі?
І щo вaжливішe нaприкінці шляxу – oмріянa мeтa чи спoсoби її дoсягнeння?
«Кoрoнa та ціна: Історіософія династичної історії Центральної та Східної Європи IX-XVIII ст», Володимир Потульницький
(Л.: Наутілус, 2018)
«Ореол та ціна: Історіософія династичної історії Центральної та Східної Європи IX-XVIII ст»
Проблеми розкриття «білих плям» історії озвучуються вже держи самому початку цієї на диво актуальної книги-дослідження. Видавництво, яке випустило в світ ґрунтовну працю для династичний підхід до історичної проблематики, взагалі спеціалізується получи непроминущих, мовити б, книжках, тож «написаному вірити», як казали у вікопомні часи.
Цього разу я переконаний, що успішна інтеграція української історії у світову може відбутися тільки возьми основі створення першої української версії всесвітньої історії. Причому написаної мало-: неграмотный на основі фактографії, а завдяки так званому «історіософського» підходу. Котировка якого, до речі, шановний автор після 60-річної (радянської) перерви відновив у Львівському університеті. Що ж впредь до новаторства нового підходу, то це розгляд відомих історичних фактів в контексті епохи, а також їх осмислення крізь призму часу, а безлюдный (=малолюдный) чергової ідеології.
Саме в чому вбачається кнопка до подолання труднощів на шляху до чергового пізнання того, «як було». Просто так, наприклад, автор упевнений, що хибою «державного менеджменту» були у давнину «запрошення получай правління варягів», які, в свою чергу, «були равным образом залишаються проблемою недовіри до власної еліти та її професійної да державницької спроможності».
Загалом книга сповнена цікавими фактами, роздумами нате тему державності, підкріпленими аналізом історії України давніх часів. Королі і топор, гетьмани і папи, козаки і царі – в епоху Київської Русі і Богдана Хмельницького, імперії Габсбургів і Московського князівства, що складаються в строкату династичну мозаїку – усе це цікаве чтиво і соединенными усилиями панацея від історичного невігластва.
«Сталева мание», Шайло Гарріс
(К.: Брайт Стар Паблішинг, 2017)
«Сталева упорство»
Початок історії у цій пронизливій книжці цілком «американський» – батько таково готував сина до служби, що в армії, вже сверху першій смузі перешкод здивований сержант перепитав у новобранця, маловыгодный обколотий той. «Приголомшений, я навіть не втямив питання: – Що ви маєте получай увазі? – Старий, ти в такій формі, ніби ніколи отнюдь не знав жінки!» А далі була служба, оборона яку розповідає герой, і на яку він пішов після подій 11 вересня, а якщо точніше – війна, Ірак, підірваний бери міні бронетранспортер і єдиний уцілілий з усього взводу.
Понівечений настільки, що навіть у бувалого в бувальцях сержанта в очах був жах. Бронежилет розплавлений в живому тілі, каска луснула і знесла півголови, часть шкіри відсутня. Книга Шайло Гарріса – дивом вцілілого в кривавій м’ясорубці – це історія оборона те, як життя ламає навіть таких патріотів, як він, щоб після, зламавши, безграмотный викинути, а поставити в стрій зовсім іншою людиною. І отнюдь не в каліцтві справа, а в душевному катарсисі, який пережив пишущий эти строки, ставши після трагедії відомим діячем, що захищає власть ветеранів. І в кожному виступі нагадуючи про те, кому, крім самих солдатів, вслед за правом належать бойові нагороди.
Не «Пурпурові серця», а справжні, сталеві. «Річ у тім, що загартована сталь стає міцною під время охолодження, а не у вогні, – пояснює автор. – Саме тоді, коль температура зменшується, вийнята з вогню сталь починає твердішати та загартовуватись. Сказане – мов ради мою дружину. Після того як вогонь зробив свою страшну справу, почалося гартування, і постала її міць, яка привела мене накануне одужання».
«Мемуари корови», Бернардо Ачаґа
(Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017)
«Мемуари корови»
З виходом цієї книжки сучасний український переклад вкотре відсвяткував заслужену перемогу, адже і саме видавництво і перекладач Славуня Губарєв отримали премію Баскського інституту Etxepare і Laboral Kutxa после переклад твору, написаного баскською. мовою, Головна ідея твору – си само переможна, чи пак гуманна теорія ради те, що попри своєрідний «фашизм» збоку людини – царя природи і вінця творіння – інші земні істоти мають основание власного голосу.
Наразі ані скривджені мурахи, ані столітні секвої, яко само позбавлені такого права, а звичайна корова розповідає нам історію своєї батьківщини. Близ цьому вона, на відміну від людини, приставки не- пишається тим, що вона – корова, будучи незадоволена своєю ідентичністю і воліючи народитися котом чи конем. Що ж предварительно мемуарів, то це спогади нашої героїні післявоєнного періоду насчет життя корів. У них вона доводить усьому світові, що їхня категория – це не м’ясо-молочні машини, які здатні лише їсти та спати.
Насправді світ корови, из-за словами «авторки», багатий і неповторний. У книжці ми занурюємось в його дивовижні перипетії, знайомимось з різними персонажами, поволі та несподівано дізнаючись относительно історію, культуру та природу Країни Басків.
«Мій Квебек», Євген Лакінський
(К.: Мурья-Друк, 2018)
«Мій Квебек»
Відразу після закінчення інституту 22-річний я-герой цієї незвичайної книги вирішує емігрувати з рідної Одеси в Канаду і виявляється зовсім в іншому світі – ставлення до самого життя, людей, своїх мрій і планів. Квебек, описаний ним – це цілий всесвіт нових смислів і бажань, які вдалося втілити в реальність лише дізнавшись (і описавши), як усе це працює. «Край з унікальною культурою і менталітетом. Край із власною історією і фольклором. І, звісно ж, із власною ідентичністю, – зауважує песенник. – Він відрізняється як від Франції, так і від решти Канади».
Нас чекає маловыгодный туристичні пригоди, а чесна, з одеським гумором, розповідь насчет історію краю, культурні традиції, кухню і музику, кіно і звички, а також труднощі, проблеми і, звичайно ж, радощі нового життя. Виявилося, що головне – малограмотный забувати про мету, поставлену перед собою, і тетенька, хто ти насправді.
«Може, тому, що я приїхав ее самое-один, без сім’ї, і не дуже любив «наши русские тусовки» (куди автоматично потрапляє чимало українців), а може тому, що завжди цікавився мовами, історією (а) также іншим непотребом, мені захотілося пізнати саме країну. Я намагався зрозуміти Квебек. І що більше дізнавався, ведь ліпше усвідомлював, наскільки його ще не знаю».
«Бути смертним. Що важливо наприкінці життя», Атул Ґаванді
(Х.: Віват, 2017)
Бути смертним. Що важливо наприкінці життя
Ставши відомим лікарем, ткомедиограф цієї книжки з подивом згадує, що в його медичних підручниках майже нічого без- писали про старіння, хворобу чи смерть. Його приставки не- вчили, як відбувається цей процес, як клие переживають кінець життя і як це впливає получи того, хто поруч. Адже на думку професорів, метою медичної освіти було навчити тому, як рятувати життя людей, а далеко не займатися їх смертю. І тут на допомогу студентам прийшла література.
І, зокрема, «Конец (дней своих) Івана Ілліча» Льва Толстого, чи не єдиного тексту з корпусу світової літератури, в якому розповідалося оборона те, що насправді відчуває вмираючий. Якщо пригадуєте, найприкріше для того Івана Ілліча було те, що ніхто малограмотный жалів його так, як йому хотілося, щоб його жаліли: «Івану Іллічу іноді, після довгих страждань, найбільше хотілося, хоч як соромно було зізнатися в цьому, – хотілося, щоб його, як малолеток хворе, пожалів би хто-небудь; йому хотілося, щоб його приголубили, поцілували, поплакали надо ним, як пестять і втішають дітей».
Носитель чому тема цієї книжки – як гідно піти у вічність? Як людині, його сім’ї і лікарям підготуватися давно неї, подбавши про неминучий кінець? І мова в даному випадку – для життя старих людей, що мають родину, але перебувають у будинку престарілих, либо прикутих до ліжка. А також про те, що означає бути створіннями, які старіють і вмирають. Допустим, і про те, чи йдуть наші уявлення оборона власну смертність врозріз із реальністю.
Автор: AdminGWP
Рубрики: Статьи