Актуальные новости Украины

Сxoжe, скaндaл нaвкoлo «бaтюшки», який відмoвився відспівувaти зaгиблу дитину, oстaтoчнo зіштoвxнув дoлю УПЦ МП нa чoрну смугу. Мaлo тoгo, щo інцидeнт нaбув зaгaльнoнaціoнaльнoгo рoзгoлoсу, тaк щe й у зaпoрізькиx «прaвoслaвниx aктивістів» виявили збрoю і пoлітичну aтрибутику прoрoсійськoгo штибу.
Нe встигли пригaснути скaндaли у Зaпoріжжі, як знoву зaпaлaлo у Києві – і нe дeсь, a нa руїнax Дeсятиннoї цeркви. Кaпличкa, чи так пак «монастир» Різдва Пресвятої Богородиці стоїть с те давно і, здавалося б, крапку в цьому питанні поставила самоё історія: протестувальники втомилися і «батюшки» отримали те, чого хотіли. Але безвыгодный так сталося, як гадалося: наприкінці січня каплицю спробували підпалити активісти, а коль їх арештували, проти УПЦ МП встала громадськість.
Мітинги, сутички, медіарозголос – і накануне справи вже долучилися політики. А тепер про незаконність будівництва получи руїнах «Десятинки» згадали і в столичній прокуратурі. І хоча українська влада попри патріотичну риторику намагається маловыгодный псувати стосунків з УПЦ МП, ситуація може розв’язатись мало-: неграмотный на користь «батюшек». А після такого гучного прецеденту з самочинними будівництвами УПЦ МП почнуть воювати числом всій країні. Власне, процес вже пішов: ще у січні депутати Львівської облради ініціювали перевірку законності будівництва «канонічних» храмів. І це лише початок. Однак, повально закономірно: УПЦ МП має чималі борги под суспільством і їй рано чи пізно треба починати розплачуватися. А решті церков – добре запам’ятати цей дань і зробити висновки.
Місце на руїнах Десятинної церкви УПЦ МП «застовпила» исстари, ще у середині 2000-х, встановивши там молитовний наметка з дозволу Національного історичного музею. Але в міру того, як влада у країні переходила прежде рук Партії регіонів, поведінка «батюшек» мінялася. Президентом став Віктор Янукович і текстуально через кілька місяців на місці молитовного намету з’явилася постійна каплиця. А незадовго до самого парламентських виборів 2012-го, які зміцнили расписание «регіоналів», дерев’яна каплиця отримала кам’яні стіни і бетонний база, остаточно перетворившись на незаконно збудований капітальний ойкос. Історики, архітектори та громадські активісти гаряче протестували, але добитись нічого отнюдь не змогли – на боці «батюшек» тепер була державна автомобиль, якою в ручному режимі керували лояльні «регіонали».
Вслед даними одного із журналістських розслідувань, лише у 2009-2011 роках УПЦ МП отримала близько 16 га землі. Чтобы порівняння, в цей же час УПЦ КП отримала менше 9 га, УГКЦ – 5 га, протестанти – 3,5 га, а РКЦ – 1,4 га. Але максимального посилення свого становища в Україні УПЦ МП досягла следовать Януковича, а тому захищала режим до останнього. Було ради що повоювати: коли церква вступає до «симфонічних» стосунків з недемократичною владою, ранее нею відкриваються майже безмежні можливості. Пільги, дно, доступ до високих кабінетів, втручання у світські справи – короче (говоря), все, що може запропонувати «князь світу цього». Побічний ефект такої стратегії – порушення законів, а головне – прав громадян. Йдеться безграмотный лише про плюндрування історичної спадщини, але й относительно суто матеріальну шкоду, якої часто завдає своевольность церкви.
Наприклад, у тому ж таки Запоріжжі УПЦ МП спочатку випросила у міськради земельну ділянку, а потім передала частину землі під будівництво магазину. Внаслідок цієї «схеми» міський смета кілька років недоотримував податків, оскільки релігійні організації сплачують лише земельний податок і вільні від орендної плати. Самовільне будівництво церкви УПЦ МП держи львівському Сихові – також пряме зазіхання на власть містян.
Схожих порушень за роки незалежності набралося стільки, що годі порахувати. Але тепер ситуація в країні змінилася. Після Євромайдану прикриватись сумнівними дозволами від чиновників итак чимраз важче, а творити самоуправство – взагалі небезпечно. Толерантність громадян по таких витівок стрімко впала, а тим більше – коль автором безчинств є відверто проросійська організація, причетна по колабораціонізму та потурання окупантам.
Тому самодіяльність УПЦ МП наштовхується получи и распишись щоразу організованіший та ефективніший спротив. Приміром, на днях небайдужі кияни «скасували» майбутню забудову УПЦ МП у сквері в области вулиці Рейтарській, прибравши звідти самочинно встановлений хрест та імпровізований іконостас. Скоріш вслед за все, наступною буде ліквідація незаконного будівництва біля «Десятинки», яка може спричинити хвилю схожих акцій у всій країні. Як показала обучение «ленінопаду», народ може охоче підхопити ідею. Прежде руйнування незаконно зведених культових споруд, звичайно, маловыгодный дійде, а от масове заморожування сумнівних будівництв, судові позови щодо компенсацій та інші заходи цілком можливі. Та й прибрати хоча б частину незаконно встановлених каплиць-вагончиків буде не так согласно, як може здаватись.
Цілком імовірно, що нате захист УПЦ МП може хтось виступити з аргументами относительно те, що руйнувати храми неприпустимо, що це необільшовизм тощо. Можливі також міркування в дусі, що поривання віри мають господство над буквою закону і юридичними формальностями. Такий популізм може бути ефектним, але від того – малограмотный менш шкідливим, в тому числі для самої церкви. Звісно, в періоди гонінь та переслідувань церква далеко не могла існувати інакше, аніж поза межами світських законів. Але отнюдь не слід пояснювати, що ці часи минули і що сьогодні принципового конфлікту між державою і церквою далеко не існує. Світські закони не забороняють церквам всего доброго-яких конфесій розвиватися, шукати свою паству і розбудовувати інфраструктуру. Навіть більше того, власть дає релігійним організаціям відчутні пільги – відтак вони безвыгодный мають жодних вагомих підстав, щоб діяти всупереч законам.
УПЦ МП неважный (=маловажный) змогла вгамувати свої економічні та політичні апетити, піддалася спокусам влади і тепер отримує напоумлення від суспільства. Але отнюдь не слід думати, що це стосуватиметься лише «московських попів» – тепер суспільство вимагатиме поваги від усіх, незалежно від конфесійного забарвлення.