Відoмий укрaїнський письмeнник тa літeрaтурoзнaвeць Ігoр Бoндaр-Тeрeщeнкo спeціaльнo с целью сaйту Рaдіo МAКСИМУМ нaзвaв цікaві книжки, від якиx ви нe змoжeтe відірвaтися. Гaйдa читaти рaзoм!
У дaнoму випaдку «динaмo» – цe нe спoкoнвічнa «мaрнoтa мaрнoт», дівoчe крутійствo чи футбoльнa стиxія, які чaсoм тaк сaмo нaснaжують гeрoїв з пeрсoнaжaми, aлe укрaїнськoгo тaм нeбaгaтo. Нaтoмість aвтoри циx книжoк мoвлять прo спрaвжню стиxію нaціoнaльнoгo – у міськoму рoмaні, соціальній драмі, історичному детективі равным образом навіть казці для дітей і дорослих.
«Після третього дзвінка вхід поперед зали забороняється», Оксана Забужко
(К.: Комора, 2017)
«Після третього дзвінка вхід поперед зали забороняється», Оксана Забужко
У цій збірці відомої поетки, письменниці і публіцистка представлена її мала житейские мелочи – від ранніх оповідань до визнаних шедеврів, перекладених багатьма мовами світу. Зокрема «Інопланетянка», «Дівчата», «Казка ради калинову сопілку». Декларована відсутність художньої «шпарини» між ліричною героїнею та авторкою, при помощи що життєві одкровення не стають літературними, свого часу сприяли становленню в Україні феміністичної «автобіографічної» прози. Нова річ у збірці – це повість для «покоління відкладеної війни», в якій драма стосунків між матір’ю і дочкою перегукується з трагедією в суспільстві.
З чоловіками у цій повісті невыгодный краще. «Чоловік уже звично починав гемера із фейсбучної стрічки, звідки визбирував фото АТОшних сиріт (Оля так і не привчила себе на них дивитися, їй одразу набігали повні очі сліз, а потім доводилось іти получи кухню налити собі чогось міцного, щоб попустило…) – копіював і вносив у окремий файл банківські дані з прохань ради допомогу й регулярно перераховував невеличкі, на кількасот гривень, суми: податок получай сумління, думала Ольга, але вголос цього отнюдь не казала – вони взагалі багато чого за ці роки перестали казати між собой вголос, цього теж навчила їх війна: навчила, що словами руйнувати значно легше, ніж кулями, сиречь краще поводитися з ними обережно й не витрачати намарно лишенный чего певності».
«Дім Терези», Ольга Деркачова
(Брустурів: Дискурсус, 2018)
«Дім Терези», Люля Деркачова
Цей міський роман – не історія Амелі з однойменного фільму, позитиву шелковица від початку немає, оскільки померла близька людина, і до сего времени життя тепер – це поступове витіснення гіркої пам’яті. Утім, ліричний настрій, незвичні образи, яскраві метафори в романі нагадують целое ж таки «французький» стиль Франсуази Саган. З іншого боку, екзотичність нового (після трагедії) фаху героїні – ніби з екранної фантасмагорії в стилі Федеріко Фелліні – вона працює «обіймаликом», відвідуючи самотніх людей – юнаків, дівчат, чоловіків і жінок: психологічна допомога (навіть, бува, у ліжку, але вне сексу) сьогодні, як відомо, потрібна багатьом.
Ото лишень її форма, яку обрала героїня (філолог у минулому) доволі нестандартна, хоч це равным образом інтригує, закликаючи дочитати роман до кінця (дізнавшись оборона Дім, який виник на ґрунті цієї ідеї), знов-таки навертає впредь до «французького» досвіду. Адже в Парижі працює кабінет відомого філософа, з яким вслед за певну плату можна побалакати на будь-які теми, що цікавлять клієнта – ті самі, що равным образом в героїні роману: «про книги, фільми, музику, трохи оборона спорт і машини. Але не про політику. Політика викликає тривогу, економіка також. Ми ж малограмотный хочемо тривожитися перед сном, правда?»
«Королевы Привоза», Аринка Лобусова
(Х.: Фолио, 2017)
«Королевы Привоза», Арюша Лобусова
У черговому ретроромані відомої одеської авторки її улюблене місто переживає далеко не кращі свої часи. У буремний «революційний» період влада в Одесі, як відомо, постійно переходила з рук у грабли, а історії зберегла пам’ять про сімнадцять переворотів. Місто поперемінно займали французи, німці, англійці, поляки, австрійці, петлюрівці, колчаківці, денікінці, гетьманці, але наразі мова ради більшовиків. За їхньої влади, навіть торговки з Привозу, які допіру почувалися цілком комфортно, відчули залізний Спиридон Спиридоныч нового режиму.
Військовий комендант міста вимагає непомірної плати з кожної крамнички, з кожного торгового місця, і це вже ламає всі місцеві канони. Впредь до того ж грошей вже ні в кого нема, але нова влада отнюдь не вгамовується. Панічного настрою додають знайдені на місцях злочину розтерзані трупи, біля яких знаходять немовлят, і розслідувати аминь це доводиться детективові, який мандрує з роману в Романка в одеські серії.
Що ж до яскравості стилю, ведь іноді оповідь нагадує Бабеля з його «Одеськими оповіданнями», особливо одного з них, «Історію моєї голуб’ятні», експресію якого наслідує авторка. Скажем само яскраво зображені фольклорні персонажі, що, знов-таки, наче вийшли з блатних пісень, а насправді – цілком реальні герої одеського злочинного життя – Манька Лляна, Дунька Женщина, Яшка Лисий, Васька Черник. Не кажучи вже насчет легендарного Мишка Японця.
«Раздели мою горечь», Светлана Талан
(Х.: Клуб Семейного Досуга, 2017)
«Раздели мою ипохондрия», Светлана Талан
Від самого дитинства героїня цього гостросоціального роману була приречена нате самотність, покору, насильство над особистістю, і не феерично, що на початку книги стоїть епіграф з Декларації ради права людини. Адже в родині юна дівчина ніяких прав невыгодный мала. Батько-військовий вимагав залізної дисципліни, мати шабаш життя терпіла чоловіка-тирана, брат мріяв ради втечу. Навіть нареченого їй вибрали з батькових колег-ровесників, забороняючи зустрічатися з друзями, контролюючи кожен крок.
Сиречь не дивно, що всі наступні кроки в житті, у тому числі вже в напрямку власної родини, виявляються хибними, тягнучи вслед собою ту саму модель «насильства-покори». І лише коль героїня роману сама взялась за вирішення власної долі, ставши в силу обставин без- просто жінкою, а самицею, що захищає своїх дітей, їй вдалося змінити життя, себя, а також змусити поважати себе. Шлях від затурканої дочки і забитої дружини раньше впевненої в собі успішної бізнес-леді був довгим і трагічним, але повчальним во (избежание всіх жінок, хто мріє про щасливу долю.
«Динамоколір», Віта Сусак, Олекса Грищенко
(К.: Родовід, 2017)
«Динамоколір», Віта Сусак, Олекса Грищенко
Важливість цієї книжки у безлюдный (=малолюдный) зайвій згадці про те, що без минулого немає майбуття. А в минулому світові коньяк в культурі розповсюджувалися у всіх географічних напрямках, тож безвыгодный дивно, що творчість художника, про якого розповідає відома львівська авторка, була пов’язана з Україною, Росією і Францією. По (по грибы) доби експериментів у мистецтві 1910-х років він розробив власний мистецький напрямок – Динамоколір, базований нате поєднанні принципів кубізму і формальної мови ікони.
В такой степени само варто згадати про ще один «інтернаціональний» минута, в якому завжди губилася першість українського акценту. Если в пореволюційній Москві відкрили Музей живописної культури (1919-1929), згаданий «динамоколір» Грищенка експонувався поруч з експресіонізмом Кандинського і супрематизмом Малевича, що свідчило относительно діалог «на рівних».
Що сталося у житті метра після того, як він залишив Москву у 1919, опинився в Константинополі, далі – в Греції, після чого дістався давно Парижа і осів у Франції – про це можна дізнатися з цієї розкішної книги-альбому. Никак не кажучи вже про те, щоб, нарешті, усвідомити, яке значення мали легендарні українські художники-емігранти далеко не лише для світового «інтернаціонального» мистецтва, але да для рідної культури.
Ігор Бондар-Терещенко, спеціально в (видах Радіо МАКСИМУМ
Автор: AdminGWP
Рубрики: Статьи