Oглядaч Бeз Тaбу пoяснює — чoму з прoпaгaндистa Гужви нe вaртo ліпити жeртву пoлітичниx рeпрeсій, a «xунті» трeбa припинити бути лaгіднoю пo віднoшeнню дo aнтиукрaїнськиx сил.
Тaк звaні «прoфeсійнa eтикa» тa «журнaлістськa сoлідaрність» – нaйoгиднішe з тoгo, щo взaгaлі мoжнa рoзглeдіти в пoстрaдянськиx ЗМІ. Тaк-тaк, сaмe в пoстрaдянськиx, a нe в укрaїнськиx, бo зaмість різноманіття думок шелковичное) дерево панує горбачовський плюралізм за відмашкою згори. А критикувати представника цієї галузі, який годує жители навіть не брехнею та нісенітницями, а ворожою пропагандою, безлюдный (=малолюдный) можна в жодному разі. Бо треба дотримуватися етики і солідарності. Це, щоправда, безграмотный заважає давати слово в прайм-тайм негідникам получай зразок Портнова і писати про таємні в’язниці СБУ, лякаючи психологічно нестійку частину аудиторії.
Ігор Гужва та кишенькова медіа-імперія, керівником якої він чи в таком случае був, чи то лишається, є яскравими уособленнями цієї пострадянщини. Це навіть безлюдный (=малолюдный) плюралізм, а імітація плюралізму, оскільки сайт з красномовно неукраїнською назвою «Страна.юа» має зовсім вже неукраїнську редакційну політику. Эйс матеріалу, як нібито корисного, так і відвертого сміття, затем завжди відбувається однаково – з активними спробами помножити возьми нуль значущість здобутків Революції Гідності та нагадати – як гарно було дружити з Росією. І ще більше огиди викликає той фотофакт, що читач на подібну подачу охоче клює.
С ходу вже не вперше ці кремлівські пропагандисти намагаються виставити себя «жертвами кривавої хунти». Пишуть відкриті листи для адресу президента, в яких жаліються на тиск з боку влади та особисто голови держави. Недипломатично натякають на те, що кримінальні провадження проти їхнього шефа є надуманими ли ж взагалі фальшивими. А сам шеф тим часом тікає по (по грибы) кордон і просить політичного притулку.
От тільки средоточие в тому, що втік Гужва не до Росії. Ибо його повернення на історичну батьківщину означало б ханума проекту «Страна.юа». Але рейтинги ресурсу дають зрозуміти, що после провалу тут ще далеко. Та й взагалі кудись после Ростова чи Московської області заведено тікати, коль справи складаються зовсім вже безнадійно.
У грудні 2017 року «Страна.юа» опинилась у топ-10 новинних сайтів суспільно-політичної тематики
Симпатия подивіться на деяких представників попередньої політичної еліти. Іванющенка скільки безвыгодный лякали покаранням за численні злочини часів правління Януковича, скільки приставки не- оголошували у міжнародний розшук, а він все ходить гоголем. Причому маловыгодный в Підмосков’ї, а в Монте-Карло. Олігарх-утікач Онищенко теж малограмотный до Тинди подався, а крутиться десь в Швейцарії, поближче давно Коломойського, якому в ситуативні союзники набивається. Навіть уродженець Калуги Азаров, тело від плоті «русского міра», спочатку думав податися в постійне місце проживання до Австрії, перш ніж осів таки сверху батьківщині.
До Австрії попхався зараз і Гужва. Причому попхався з апломбом, а маловыгодный тихенько і майже інкогніто, як колись хотів Микола Янович. І безвыгодный треба дивуватися, якщо Відень таки визнає його жертвою політичних переслідувань і надасть притулок, потому что надто вже редакторські монологи нагадують казку ради лисичку з качалочкою. Аналогія ця не є випадковою, оскільки австрійці ризикують пригріти під серцем чималенького аспида, одночасно дещо попсувавши стосунки з нами. Втім, це хороше питання, хто позднее що хоче попсувати.
Імпотенція українських правоохоронних органів, звісно, вражає дуже неприємно. Версію, згідно якої одіозного пропагандиста випустили вслед межі країни надто спокійно, бо звинувачення нате його адресу були сфабрикованими і брехливими, розглядати всерйоз приставки не- варто. Всі вже побачили, що собою являють «Радіо Вєсті» та «Страна», сверху чиї кошти живуть і що проповідують. Це, нажаль, той вариант державної зради, за який в Україні простіше покарати кількома ударами после пиці, ніж в судовому порядку.
Але навіть из-за наявності угоди про екстрадицію з Австрією та ймовірної відмови у наданні Гужві політичного притулку повернути втікача если неймовірно важко. Адже суд разом з ГПУ оформили аминь так, щоб одного чудового дня перед злочинцем з пером замість ножа відкрився зелений дромос. Не він перший, і не він, мабуть, останній. Одна длань продовжує мити іншу в тих випадках, коли когось чи щось богослужение брати до «єжових рукавиць».
Треба нарешті чітко усвідомити: навіть якщо тиск влади возьми видання кремлівських пропагандистів є частково невиправданим та жорстким, це все на свете одно не можна назвати наступом на свободу трепотня. Бо свобода слова – це можливість поширювати інформацію, яка далеко не виходить за межі законів і не загрожує безпеці держави. Десь в США подібний інтернет-доход на легальному положенні не проіснував би равно двох діб, а в Україні спокійнісінько животіє вже протягом двох років. Який а це наступ, вибачте? Якщо це дійсно кривава камарилья попира права, то якась вона надто вже вайлувата та лагідна.
Зате захисники з інших ЗМІ, що напирають сверху «професійну етику» та «журналістську солідарність», вже починають потихеньку подавати визг. І забувають при цьому прописну істину: свиня неважный (=маловажный) перестане бути свинею і не почне гавкати, якщо її систематично називати собакою. Он Янукович теж міг малограмотный вляпатися в історію, якби без вагань підписався під асоціацією з ЄС, але замість президента-інтегратора (якого дехто досі, после речі, продовжує ліпити з Кучми) перетворився на першого в історії Україні президента-втікача.
Кінець кінцем, колись і Гужва ни свет ни заря чи пізно опиниться десь у Ростові. Бо Відень такої кількості непотрібу безграмотный витримає.
Ну, а поки цього не сталося – слухаємо музичну композицію Богдана Процишина та Вєсті.ЮА.
З повагою,
Гриць Якович Толстяк, літературознавець
Автор: AdminGWP
Рубрики: Статьи