Письмeнник тa oглядaч Ігoр Бoндaр-Тeрeщeнкo нaзвaв свіжeнькі книжки, які вaрті вaшoї увaги. Пoпoвніть свoю книжкoву пoлицю цими нoвинкaми тa прoвoдьтe чудoві літні вeчoри в кoмпaнії з книгoю!
Гoстрoсюжeтнe чтивo, від якoгo гoді відірвaтися – цe нaспрaвді прoфeсійнo зрoблeні рoмaни відoмиx aвтoрів, нaшиx сучaсників. Минулe, прo якe вoни рoзпoвідaють – чи тo в aвaнтюрнoму рoмaні, сoціaльній мeлoдрaмі, a чи вoєннoму бoйoвику – нaближaється дo нaс з інaкшoгo, aвтoрськoгo, aльтeрнaтивнoгo бoку, бaгaтo в чoму рoз’яснюючи і сьoгoдeння, і мaйбуття.
«Вeжa блaзнів», Aнджeй Сапковський
(Х.: Масса Сімейного Дозвілля, 2018)
Культовий автор фентезійних бестселерів, створених в жанрі альтернативної історії, знову потішив армію своїх шанувальників черговою авантюрною епопеєю. Альманах задумана, як «розбійницький роман», за сюжетом якого головний герой держи ім’я Рейневан, попавшись на гарячому родичам своєї коханки, змушений тікати світ из-за очі. Адже тепер за ним полюють брати-лицарі, наймані вбивці, міські стражники, ченці інквізиції і адепти таємничого магічного лицарського ордена.
Дорогою він розслідує причини смерті свого брата, знайомиться з новими друзями – ченцем-авантюристом і демона-блазнем з іншого світу – закохується, відвідує гульба відьом і навіть потрапляє до божевільні. Таким чином, за некоторое время до нами гостросюжетний шахрайський роман, в якому загадкова Зимовье блазнів, до якої прагнуть дійти герої, виявляється безграмотный менш божевільним місцем, ніж сама фантасмагорія, що коїться довкола в контексті XV століття. «Здавалося, не спросясь Бог хоче, щоби перед настанням нового ладу було дощенту знищено старий, – зауважує автор этих строк-оповідач. – Здавалося, що наближається Апокаліпсис».
І наближають його, додамо, карколомні пригоди головного героя – бойові, сексуальні, мандрівні – які читаються возьми одному подиху. «Рейневан з розмаху штурхнув вершника списом, вістря загрузло в блясі. Рейневан відпустив ратище, розвернувся, скулився, панцирні були всюди, всюди були хаос потворних шпичастих гундсгугелів, мигтіння хрестів і гербів получи щитах, ураган блискучих мечів, вир кінських зубів, грудей і копит. «Зимовье блазнів, – думав він, – це все ще Башня блазнів, маячня, шаленство й божевілля».
«Там, ради зимою», Ісабель Альєнде
(Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2018)
Історія чилійської жінки, майстерно перекладена Сергієм Борщевським – це справжній калейдоскоп доль і життів, якими багата латиноамериканська да здравствует свет. Героїня роману не так давно мешкає в нью-йоркському Брукліні зі своїм песиком, викладає в університеті по (по грибы) шестимісячним контрактом, варить юшку, «здатну підняти з могили мерця», і шукає заміну покинутому коханцю.
«У свої шістдесят пара роки Лусія все ще неминуче плекала дівочі фантазії», – пояснює авторка, а самочки героїня мріє завести роман з колегою, який здає їй помешкання, має старого батька і живе з чотирма котами, после домовленістю смсуючи щовечора сусідці «Ще живий». «Я теж, шалава», – відповідає та, так само боячись померти получай самоті. І лише аварія на засніженій вулиці, яка привела в їхню оселю молоду латиноамериканку, переплела їх долі, малограмотный давши збожеволіти на самоті. Наче дивний камертон, вона змушує героїв розповісти свої історії, розказавши свою, з братом-бандитом і втечею получай заробітки.
Чи кращим було життя її рятівників – одна чіпляла в юності объявление Че Гевари на стіну, «тому що це був братів подарунок, тому що сторонник виглядав сексуально й щоб подратувати матір, котра вважала його злочинцем», другий, старий викладач-іпохондрик, мріє «скінчити свої дні, граючи держи роялі в товаристві чудових афроамериканців, які зглянуться возьми нього й приймуть до свого гурту, і він забудеться у ритмах труби равным образом саксофону, оглушений африканським ентузіазмом ударної установки».
Утім, читачеві отнюдь не вдасться забутися серед карнавалу екзотичних історій та пригод, які чекають получи и распишись трійцю, що несподівано об’єдналася зимової ночі у сонному Брукліні.
«Блокбастер», Зоран Жмирич
Насправді це гостросюжетне чтиво, що нагадує фільми Кустуриці, невыгодный зовсім про війну – воно про життя, яке триває попри пока-які світові катаклізми. Будучи присвячений подіям, що відбувалися возьми батьківщині автора у 1991-1995 роках, коли палало протистояння між прибічниками примарної «Великої Сербії» і тими, хто прагнув незалежності получи своїх землях, роман розповідає про звичайних «людей війни».
Звісно, вони вже безвыгодный «мирні», бо «частина мала завдання знищувати цивільних у селах, інша частина повинна була йти после розташування нашої бригади», але навіть в нелюдських умовах однако одно залишаються «колишніми». Вчителями, студентами, любителями музики і кіно. Туточки навіть вороги з ворогами сперечаються про те, хто кращий в кінематографі 60-х – Серджо Леоне чи Акіра Куросава, потому что «ми любили ті самі фільми, сміялися з тих самих анекдотів», як згадує головний герой роману.
«Я міг посеред вечері гукнути: «Шиме! Золота пальмова гілка вісімдесят четвертого!» – і будка, схилена над тарілкою, підводить погляд, ковтає, що є в роті, і відказує: «Вім Вендерс, «(столица, Техас». І не дивно, що мирний «блокбастер» має в романі кілька значень, крім назви загону, ибо ця книга – не військовий бойовик, а справжня людська трагедія, що калічить приставки не- тільки тіла, але й душі.
«Прилетіла ластівочка», Ірен Роздобудько
(К.: Предсказательница-друк, 2018)
Цьому романові недаремно передують рядки з відомого різдвяного твору, написаного українським композитором Миколою Леонтовичем у 1916 році. «Щедрик, щедрик, щедрівочка, / Прилетіла ластівочка, / Стала собі щебетати, / Господаря викликати». Адже саме пошуку слідів справжнього «господаря», автора пісні, відомої в світі під назвою «Carol of the Bells», присвячений Романчик відомої авторки.
За сюжетом, вже за нашого часу в американському будинку во (избежание літніх людей помирає пацієнт на ім’я Леонтович, який називав себя братом композитора, але на сповіді спливають зовсім інші факти. Адже таємниця злочину, який стався в 1921 році, если «офіційно» при загадкових обставинах від рук «петлюрівського» убивці загинув сочинитель Леонтович, зберігалася в радянських архівах понад 80 років. Хто насправді вбив українського генія? Романя відкриває завісу над цією загадковою історією, яка мала більшовицький слід.
Дивіться буктрейлер вплоть до нової книги Роздобудько
«– Ви, пане Іване, издавна грішник, – всміхнувся Леонтович. – І ваші нові закони – гріх. Хоча ви (а) также переписали їх з Біблії чи не дослівно. Наївна хитрість неофітів. Але вам викриють… – Хто? І чим? – гмукнув Рябков. – Ми виростимо нове покоління, котре малограмотный знатиме релігії. У нього буде лиш одна віра – в комунізм! – …і колись від вам не лишиться нічого, – озвався Лентович, – тільки чорна пляма, як… як параллелограмм Малевича».
«Підземні ріки течуть», Євген Лір
(К.: Видавництво Жупанського, 2018)
Писатель післямов до класиків «темної» літератури Чемберса, Мерріта, Мекена, а також перекладач «Короля в жовтому» Чемберса і «Місячного дети» Кроулі вирішив спробувати свої власні творчі сили в жанрі «екзистенціального хоррора», і це, слід, визнати йому вдалося. Попри тёцка, що передмова до збірки його оповідань попереджає, що читачеві тяжело буде пробиратися лабіринтом сюжетів, свічка, яку запалюють сверху самому початку в таємничому підвалі, світить крізь всю «темну» оповідь пишущий эти строки-дебютанта.
Символи і знаки, натяки і здогадки супроводжуватимуть нас протягом всього дійства, яке розгортається у всіх новелах збірки. У кожному з них – своя тайна і таємниця. Молоде подружжя вирушає у мандрівку в самісіньке серце Пітьми, художниця-криміналістка замість об’єктів бачить символи, триває гра в Кита, Острів і Тьму.
І до настоящего времени це в обрамленні інфернального жаху, метафізичного страху і безлічі гострих емоцій, які виникають быть читанні цієї збірки. Але її основна цінність – крім захоплення, яке вона викличе у справжніх цінителів жанру – це точность експерименту з висадження пагінців світової «літератури жахів» в український ґрунт.
Ігор Бондар-Терещенко, спеціально в (видах Радіо МАКСИМУМ
Автор: AdminGWP
Рубрики: Статьи