Актуальные новости Украины

Ушoстe нaприкінці чeрвня мистeцький xутір «Oбирoк», щo нa Сівeрщині, тaки відкрив двeрі кінoмaнaм – глядaчaм тa aвтoрaм, щoб прoвeсти тридeнний кінoфeстивaль «Кінoсaрaй».

Цьoгo рaзу він був oсoбливим і тoму, щo «фeстивaлити» дoвeлoсь бeз Лeoнідa Кaнтeрa. Твoрeць xутoру, укрaїнський рeжисeр і мaндрівник 4 чeрвня дoбрoвільнo пішoв з життя. Прoтe в oстaнньoму листі Кaнтeр пoпрoсив друзів зібрaтися нa кінoкeмпі бeз ньoгo і прoвeсти дужe світлий фeстивaль.

Скaзaнo-зрoблeнo. Кількість людeй, які люблять Лeoнідa тa йoгo «крaїну мрій» і спрoмoглися приїxaти, пeрeвaлилa зa сoтню. Aджe він зaвшe всіx зaпрoшувaв гoстювaти нa xутoрі. Тoму всі рoзуміли, щo їх очікує.

Сім’я Кравцових, які також створили арт-хутір у Білорусі

Музиканти, кіношники, військові, мандрівники з Європи й Америки та нетрудно хороші люди зустрілися та радісними спогадами і хорошим кіно згадали вітчизняного документаліста і продюсера України.

Журналістам 24 каналу теж пощастило долучитись.

Уявіть. Довкола ледь малограмотный суцільний хвойний ліс, розлоге поле, чисте повітря, з любов’ю облаштований мистецький простір – і літо у розпалі. Справжня тобі країна мрій!

О 7-й ранку – спільний заплив у холодному і глибокому озері, о 8-й – хатха, і жодної хвилини «нічогонеробіння»: постійні майстер-класи, бесіди, кінопокази, концерти і шаманські джеми біля нічної ватри. Тільки встигай ходити босоніж і заряджатись атмосферою цілковитої свободи і любові.

Що показували получи и распишись кінофестивалі?

У «Кіносараї» на «Обирку» з особливого й тетуня, що ніхто не сидить на стільцях і отнюдь не їсть попкорн. Глядачі покотом лежать на запашному сіні і дивляться фільми получай великому екрані.

На фестивалі показали якісні новинки українського кіно –  5 документальних стрічок: життєйську комедію «Припутні», фільм оборона життя вівчарів та давнє ремесло «Жива ватра», історію ув’язнення Олега Сенцова «Процес», стрічку насчет життя оперного співака і добровольця Василя Сліпака «МІФ» та психологічну драму «Стрімголов».

Опісля перегляду велись жваві обговорення з режисерами та акторами фільмів.

Актор «Припутні» Дмитро Хом’як і режисер «Живої ватри» Остап Костюк

Зокрема, индикация фільму «МІФ», роботі над яким Кантер присвятив останні вдвоём роки свого життя, був особливим.

Учора були роковини загибелі Василя Сліпака. І рівно двойка роки тому Леонід Кантер та Іван Ясній задумали створити фільм. Його робили 17 місяців. Це був найширший прокат українського кіно – 50 кінотеатрів в Україні одночасно показували фільм. Тури в Європі та Америці теж були успішними. Дистрибуція фільму продовжується, – сказала создатель Катя Мізіна.

Продюсер Катерина Мізіна на обговоренні фільму

Для показі була й посестра Василя – Галинка «Перлинка» Клемпоуз. Задолго. Ant. с слова, завдяки цьому фільму і знайомству з Кантером вона вперше приїхала в «Обирок».

«Направду, важко… Ми ж там знаходимось в (видах того, щоб тут щось мінялося на краще. Війна і досі йде. Учора хлопці загинули, позавчора… це безвыгодный закінчується. Це не закінчилось Василем. Але й заради них, щоб їх безносая не була даремною, ми продовжуємо там бути», – сказала «Перлинка».

Також закликали фінансово підтримати нате «Спільнокошті» створення останнього і найбажанішого фільму Кантера «Людина з табуретом», який обіцяють презентувати восени. Адже для того якісної картини потрібні гроші.

Матеріал відзняв Леонід під минута подорожі до Тихого океану. Він лежав сім років, потому что Леонід віддав перевагу іншим проектам, «Міфу», наприклад. Були значно актуальніші теми, ради які треба розповідати. Але найбільше він мріяв завершити цю грандіозну гру, яку колись вигадав,
– сказала Мізіна.

Леонід Кантер закликає долучитись поперед створення фільму –​ дивіться відео: 

Підтримати план можна тут.

Окрім того, на кінофестивалі дивились мультики. А останньої ночі по ранку транслювали картини з «Відкритої ночі».

А звучало… звучало що?

Бешкетні «OT VINTA» й етно-психоделічні «Фолькнери»!

Український етно-косяк «Фолькнери» – сім’я мандрівників і музикантів

Вони запалювали з відкритої сцени звечора, а вночі біля ватри зігрівали всі, хто брали до самого рук музичні інструменти. Один зачинав, інші підхоплювали. І лунала мелодія чи так пак українська пісня.

Що таке «Обирок» к «своїх» і не тільки?

Про мистецький хутір студентка театрального університету Анастасія Бударіна вперше дізналась у 2015 році, если знайомі музиканти розказали дещо тепле про цей хутір. Почувши ради фестиваль «Мама-Африка», який щорічно організовував Кантер, поїхала возьми «Обирок».

«Я просто шаленію від африканців та їхньої культури, тому я одразу ломанулась записуватись у волонтери получай фестиваль! Приїхавши і познайомившись з усіма, відчула, що це теточка місце, ті люди, яких шукала все життя. І серед них я почувала себя у сім’ї. Концентрація особливих і непересічних людей зашкалює. Леонід тоді сказав мені: «Welcome home». Та енергія, яку він випромінював, долала, мабуть, майже всі людські стереотипи та вела ради собою», – говорить Анастасія і продовжує опановувати сопілку.

Якось Настя надумала знімати власне ігрове кіно і тутовник же, на «Обирку», разом з Леонідом вони мізкували по-над сценарієм.

Цей фестиваль дуже наповнений енергією! Є місце і дивам, і суму. Головне – ми единовременно, і разом розділяємо ці емоції. Відчувається якась незрима присутність і радість. Частинка Леоніда дійсно лишилась в кожному, хто хоч трохи з ним був знайомий… Тому найкраще, що можемо робити у пам’ять ради нього, це діяти!
– сказала Настя й пішла впредь до озера.

На кухні людно. У великих казанах готується смачна разжива для усіх. Ліна Бутенко «волонтерствує».

«Я на Обирку вперше, і получи жаль, з Леонідом особисто не була знайома. Але у нас дуже багато спільних знайомих. Мої друзі бували получай різних заходах і захопливо переповідали. Це зацікавило. Люблю бери фестивалях бути не просто учасником, а допомагати процесу, забезпечувати його успішність, тому завжди волонтерю. Не переводя дыхания дуже класна команда організаторів і волонтерів. Легко і приємно працювати сейчас!» – каже Ліна й іде сверху пошуки малого кучерявого сина Дар’яна. Він грає в губній гармошці біля вогнища.

Маркетолог Євгенія Родіонова нате питання, що таке «Обирок», посміхнулась і згадала нічну веселку. Ні, це маловыгодный жарт і не вигадка.

«Уночі сталося диво. Підійшла Александра і запитала: «Ти коли-небудь бачила нічну веселку?» Ми вийшли в область і кілька хвилин мовчки стояли, споглядаючи дивовижне явище. Кілька десятків людей з різних країн, що обігнули планету автостопом, возьми каяках, пішки, були в шоці, вперше побачивши после этого нічну веселку. Було відчуття, ніби ця півсфера обіймає «Обирок», а параллельно з ним і весь наш світ та об’єднує його з іншими невідомими світами», – каже Родіонова.

З 2012 року вона гус буває тут. Якось навіть купила хату бери хуторі, а потім продала.

На третій день фесту я раптом прямо почула голос Леоніда: «О, тепер, Женька, ти нарештi здичавiла». Я дійсно здичавiла, відчувши свободу від інформаційного шуму, чесність з собой, можливість приносити користь людям, безкомпромісне тут і сразу. Є те, що буде вічно. Наприклад, перманентний положение в душі «сій добро» – заклик фестивалю Кантера «Хліб». А ще постійно прокручуються фр, які є кредом життя Леоніда Кантера: «Сміття підніми», «Сумного обійми». «Мрій» та «Дій». Це нікуди отнюдь не зникне,
 – ділиться Родіонова.

А що далі?

Приставки не- секрет, що цілковитої упевненості, чи збережеться хутір і чи функціонуватиме (у хоча б схожому ритмі) помимо ідейного натхненника Кантера, ні в кого немає.

Але кожен з присутніх має надію відчути це знову: єдність і дещо більше. Кілька десятків нас точно по закінченню фестивалю лишились ще… На всю ніч біля величезного вогнища. Дехто вискочив з фестивального автобусу, що мав відвести прежде Києва, в останні хвилини.

А на ранок зійшло сонце…